Брама Птолемея

Поволі це мляве обурення перетворювалось на певні дії. Все розпочалося з кількох розрізнених заворушень — короткочасних, ніяк не пов’язаних між собою, кожне з яких можна було пояснити випадковими місцевими причинами. В одному місці мати вояка висловила самотній протест, пожбуривши каменем у вікно вербувального пункту; в іншому група робітників покидала своє знаряддя й відмовилася гарувати за щербатий шеляг. Троє торговців вивалили повну вантажівку дорогих харчів — золотих вівсяних пластівців, борошна найвищого ґатунку, вудженої на сонці шинки — просто посеред Вайтголу, облили все це бензином і підпалили, випустивши в небо мізерний струмінь диму. Дрібний чарівник із східних колоній — напевно, здурівши від багаторічного вживання чужоземної їжі, — з криками вдерся до Міністерства оборони, вимахуючи кулею з елементалями. Активувавши за кілька секунд цю кулю, він зник у вихорі оскаженілого повітря — разом з двома молоденькими секретарками.

Хоча жоден з цих випадків не мав таких драматичних наслідків, як ті атаки, що їх свого часу здійснювали зрадник Дюваль чи навіть кволий Спротив, на громадську думку вони впливали набагато помітніше. Незважаючи на всі зусилля пана Мендрейка з Міністерства інформації, чутки про ці історії ширилися ринками й майстернями, пивничками й кав’ярнями — аж поки химерна алхімія пліток і поголосів змішала їх в одну велику історію, що стала знаком колективного протесту проти влади чарівників.

Одначе цей протест був беззубий, тож Кіті, яка свого часу намагалася боротися всерйоз, не мала жодних ілюзій щодо того, чим усе це закінчиться. Щовечора, працюючи в заїзді "Жаба", вона чула розмови про страйки та демонстрації — і жодної пропозиції, як завадити демонам чарівників придушувати ці виступи. Окремі щасливці, як і вона, мали вроджену стійкість до магії, та цього було недостатньо. Потрібні були спільники.

* * *

Автобус висадив Кіті на тихій зеленій вуличці на південь від Оксфорд-стріт. Закинувши на плече торбину, дівчина пройшла пішки два останні квартали до Лондонської бібліотеки.

Охоронець часто бачив її тут — як саму, так і в товаристві пана Баттона. На її привітання він, однак, не відповів, мовчки простяг руку по перепустку й заходився похмуро розглядати її, сидячи на своєму високому табуреті за столом. Потім — також без жодного слова — помахом руки дозволив їй увійти. Кіті лагідно всміхнулась — і ступила до вестибюлю бібліотеки.

Бібліотека займала п’ять поверхів, подібних до лабіринтів, що тяглися через три з'єднані між собою будівлі на розі тихої площі. Простолюду заборонялось користуватися бібліотекою — тут зберігались не тільки магічні тексти, але й видання, які влада вважала небезпечними — в разі, якщо вони потраплять до непевних рук. Це були, зокрема, праці з історії, математики, астрономії та інших занедбаних наук, а також художні твори, заборонені з часів Ґледстона. Мало хто з провідних чарівників мав час чи бажання відвідувати це місце, проте пан Батон, повз чию увагу не міг пройти жоден історичний текст, частенько посилав сюди Кіті.

У бібліотеці, як і завжди, було майже порожньо. Зазираючи до закапелків обабіч мармурових сходів, Кіті помітила кількох підстаркуватих добродіїв, що сиділи біля вікон, осяяні абрикосовим надвечірнім світлом. Один з них неуважно тупився в газету, ще один відверто спав. У довгому проході молода прибиральниця підмітала підлогу: «шух, шух, шух» — шурхотіла мітла, й прозорі хмаринки пороху випурхували з-під книжкових стелажів.

Кіті мала з собою список книжок, які пан Баттон просив її взяти для нього, та в дівчини була тут і певна власна справа. За два роки постійних відвідувань вона чудово вивчила приміщення бібліотеки — й невдовзі опинилася в безлюдному коридорі на третьому поверсі, на початку відділу демонології.

"Нехо… Рехіт…" Кіті майже не зналась на давніх мовах, тож ці імена могли належати будь-якій культурі. Вавилон? Ассирія? Кіті наздогад вибрала Єгипет. Спочатку вона переглянула кілька загальних списків демонів — у потрісканих чорних шкіряних палітурках, із пожовклими сторінками й колонками дрібного щільного шрифту. Минуло пів години, та Кіті поки нічого не знайшла. Ненадовго зазирнувши до бібліотечного каталогу, вона пройшла до віддаленого закутка біля вікна, де на неї гостинно чекала канапка з пурпуровими подушками. Дівчина стягла з полиць кілька збірників з єгиптології — й заходилася гортати їх.

Майже відразу, в солідному словнику, вона знайшла дещо корисне:

Рехіт — у перекладі «кулик». У Єгипті цей птах символізував рабство. Часто трапляється в розписах гробниць і в магічних папірусах. Демони з таким прізвиськом згадуються за часів Давнього, Нового й Пізнього царства