Брама Птолемея

Він зробив складний жест. Пута, що тримали мене в колі, закрутились у протилежних напрямках — і викинули мене в світ.

7

Кіті

Бартімеус: прізвисько демона Сакр-аль-Джині, згаданого в Прокопія та Мішло. Джин середнього різня, досить давній, наділений великою хитрістю й чималою могутністю. Вперше згадується в Уруку, пізніше — в Єрусалимі. Воював у битві при Аль-Аріші проти ассирійців. Серед відомих господарів — Гільгамеш, Соломон, Зарбустибал, Геракл, Гаузер.

Серед інших імен сили: Н'ґорсо, Нехо, Рехіт.

Клас за Ліннеєм: шостий, небезпечний. Існує донині

Кіті поклала книжку на коліна й поглянула у вікно автобуса. Звідси, з другого поверху, було видно всі жили й нерви влади чарівників, що пронизали вулиці Лондона. Серед пішоходів марширували патрулі нічної поліції, на кожному розі висіли кулі-шпигуни, високо в небі пролітали малесенькі вогники. Звичайні люди йшли собі в справах, старанно обминаючи увагою численних спостерігачів. Кіті зітхнула. Хоч уряд і відправив свої війська далеко за море, на війну, його влада була надто повна, надто очевидна, щоб противитись їй. Простолюд сам нічого не зможе — це зрозуміло. Йому потрібна допомога.

Дівчина знову зазирнула до Трисмеґістової «Інструкції», примружила очі, щоб розібрати дрібний кривий шрифт, і знову — невідомо який раз — перечитала уривок. Імена «Нехо» і «Рехіт» вона чула вперше, але все інше було їй добре знайоме. Скажімо, коротенький список господарів. Портретів Гільгамеша й Соломона не збереглося, проте царювали вони напевно в зрілому віці. Геракл був не лише чарівник, а й воїн — ні в якому разі не дитина. Що ж до Зарбустибала, то його опис Кіті знайшла ще кілька місяців тому в старовинному переліку арабських магів: він славився на все узбережжя Червоного моря своїм гачкуватим носом і здоровенними бородавками. Гаузер справді був досить молодий, але мав північний тип обличчя — білявий і веснянкуватий: про це Кіті дізналася завдяки гравюрі в одній з книжок пана Баттона. Ніхто з них не міг бути чорнявим, смаглявим хлопчаком, чию подобу так любив прибирати Бартімеус.

Кіті хитнула головою, закрила книжку й сховала її до торбини. Мабуть, вона просто марнує час. Треба забути про свою інтуїцію — і просто викликати його.

Обідній час уже скінчився, і в автобусі було повно людей, що поверталися на роботу. Дехто розмовляв приглушеними голосами, інші — зморені — дрімали на сидіннях. Чоловік, що сидів навпроти Кіті, читав останній випуск "Справжніх історій про війну" — повідомлень про воєнні події, що їх періодично видавало Міністерство інформації. Обкладинку було прикрашено гравюрою з зображенням британського вояка, що біжить угору схилом пагорба, наставивши перед собою багнет. Вояк був шляхетний і рішучий, мов класична статуя. На вершині пагорба скулився американський заколотник — з обличчям, спотвореним гнівом та іншими ницими почуттями. На ньому була старомодна мантія чарівника, що надавала його постаті кумедного, баб’ячого вигляду. Заколотник підняв руки в марній спробі захиститись: поряд із ним виднів його спільник — дрібний демон — у тій самій позі. Пика демона була зморшкувата й люта; на ньому красувалась така сама — тільки менша розміром — мантія, що й на чарівникові. Що ж до британського вояка, то жодних демонів біля нього не було. Під гравюрою стояв заголовок: «Новий бостонський тріумф».

Кіті презирливо скривилась, побачивши цю дешеву пропаганду. Це все Мендрейкова робота — він тепер очолює Міністерство інформації. І вона колись урятувала йому життя!