Брама Птолемея

Демони… Багато демонів! Отакої! Щоправда, країну й епоху вона вгадала правильно. Бартімеуса справді викликали в Єгипті, і принаймні частину цієї доби він був відомий як Рехіт… Кіті уявила джина таким, яким вона його запам’ятала: смаглявим, худорлявим, убраним у спідничку, обернену круг пояса. Судячи з того, що Кіті знала про зовнішність єгиптян, вона справді натрапила на слід.

Вона просиділа там ще з годину, заклопотано гортаючи запорошені сторінки. Деякі книжки нічим не стали їй у пригоді — їх було написано чи іноземними мовами, чи так заплутано, що слова ніби скручувались у вузол перед її очима… Інші були скупі й суворі. Вони містили переліки фараонів, вельмож, воїнів-жерців Ра, списки відомих викликів, збережених літописів, забутих нині демонів, яким доручали якісь незначні справи… Шукати довелося більш ніж довго, тож Кіті не раз починала куняти. Її пробуджували то виття поліційної сирени надворі, то крики й співи на сусідній вулиці, то гучне сякання старого чарівника, що саме проходив між стелажами…

Осіннє сонце порівнялося з вікном бібліотеки; його проміння зігріло канапку золотим сяйвом. Кіті позирнула на годинник: чверть на п’яту! Бібліотеку скоро зачинять, а вона ще не знайшла книжок для пана Баттона! До того ж через три години їй слід бути на роботі. Сьогодні важливий вечір, а Джордж Фокс — власник заїзду "Жаба" — просто-таки поведений на пунктуальності. Кіті натомлено підсунула до себе черговий том — і розкрила його. Ще п’ять хвилин, а потім…

Кіті моргнула. Ось воно! Вісім сторінок списку вибраних демонів, перелічених за абеткою. Анумо… Кіті переглянула його досвідченим оком. Пеймоз, Пейрі, Пенренутет, Рамоз… Ось, Рехіт! Цілих троє:

Рехіт (І). Африт. Раб Снеферу (4-та династія) та інших. Уславився лютим норовом. Убитий у Хортумі.

Рехіт(ІІ). Джин. Прізвисько Квішоґа. Охоронець Фіванського некрополю (18-та династія). Схильний до меланхолії.

Рехіт (Ш). Джин. Відомий також як Нектанебо або Нехо. Енергійний, проте непевний. Раб Птолемея Александрій-ського(120-і рр. до н. е.).

Третій — це саме той, хто їй потрібен! Ій-право… Стаття була якнайкоротша, проте Кіті відчула хвилювання. Новий господар, новий варіант! Птолемей… це ім’я здавалося знайомим. Вона була певна, що чула його від пана Баттона; у нього є книжки з цим ім'ям на обкладинці… Птолемей! Вона пошукала в пам’яті… Гаразд, тепер уже легко буде знайти це посилання, коли вона прийде сюди наступного разу.

Кіті поспіхом занотувала все, що їй пощастило знайти, до записника, стягла його гумкою — й заховала до своєї пошарпаної торбини. Згорнула книжки докупи, взяла їх оберемком — і порозставляла по місцях. Тим часом з вестибюлю долинув далекий дзвоник. Бібліотека зачиняється! А вона досі не взяла книжки для наставника!

Треба поспішати. Проте, долаючи коридори. Кіті відчувала справжню радість перемоги. "Стривай, Бартімеусе! — думала вона, біжучи. — Стривай! Скоро я доберуся до тебе!"

8

Натаніель

Пообіднє засідання Ради виявилося ще безпораднішим, ніж побоювався Джон Мендрейк. Відбувалося воно у вестмінстерській Залі Статуй — великій прямокутній кімнаті, будованій з рожево-сірого каменю, зі стрільчастими середньовічними склепіннями вгорі й кам'яною підлогою, застеленою товстими перськими килимами. У дюжині стінних ніш стояли великі, в людський зріст, скульптури великих магів минулого. Наприкінці ряду височіла сувора й люта постать Ґледстона; навпроти нього, в дженджуристому сурдуті, стояв його смертельний ворог Дізраелі. Тут були і всі наступні прем’єр-міністри, й інші видатні особи. Частина ніш поки що порожнювала, але пан Деверо — чинний прем’єр-міністр — розпорядився заповнити їх композиціями з квітів. Здавалося, ніби порожні місця нагадували йому про те, що він і сам не вічний.

Під стелею плавали кулі з бісівським сяйвом, освітлюючи в центрі зали великий круглий дубовий стіл — широкий, начищений до блиску покірними бісами. Круг стола сиділи члени Ради — наймогутніші люди імперії, крутячи в руках пера й пляшки з мінеральною водою.