Читанка для Мануеля

— У нашій мові, і то не тільки в басейні Ла-Плати, є ще й велика проблема, пов’язана з задом, — міркував Маркос уголос, прикипівши очима до Людмили, що, проте, дивилась у вікно і з великою радістю помітила крамничку металевих виробів на тротуарі навпроти. — Не знаю, полячко, як розбираються у твоїй країні, але в нас це справжнісінькі хащі. Зад — загальна назва, вона утверджується передусім як популярніший і точніший варіант слова «сідниці», від якого завжди відгонить різницьким ремеслом, але проблемою є анус, страшний термін, якщо він справді такий / Одного разу ти назвав його вічком, сказала Людмила, пригадавши конкретну ситуацію й наморщивши ніс / Так, але це не годиться, тут мені щось не подобається, хоча, можливо, багато людей уживають це слово без проблем. Великим дивом англійців і янкі є слово asshole, що, перекладене іспанською мовою, стає похмурим і надто топографічним та дескриптивним, але, гадаю, в них пряме значення поступається зручнішому і тривкішому образові об’єкта. Насправді я не знаю, як називати його, відхідник — надто фізіологічно, дупло — надто облудно, срака мені подобається більше, але не зовсім, сідало нічого не означає. Можливо, криничка, сьогодні мені бракує лише терміни винаходити, але цей гарний, як по-твоєму? Покажи мені криничку, дай мені криничку, але зрештою я впаду сторч головою в asshole, бо це означає те саме, але набагато поетичніше, слово «криниця» гарніше за «діру», янкі могли б казати asswell, це слово до того ж надається для словесної гри.

— Навпроти є крамниця металевого дріб’язку, — повідомила Людмила.

— Ти дивуєш мене, — признався Маркос.

* * *

Франсина мало що розуміла цієї пори й після такої кількості склянок, утома змушувала її дедалі більше спиратися на мене, коли я переходив міст і розповідав про Фрица Ланґа і мадам Антинею, запитуючи себе, чи дадуть нам кімнату в готелі «Terrass», проблема браку валізи, парочевидності, як казав рабинчик, та коли старий побачив край банкноти в п’ятдесят франків — найкращу кімнату і, звичайно, з ванною, на горішньому поверсі з балконом, а втім, месьє вже знає готель, бо ж і я його знаю і навіть не раз приводив до нього друзів, не переживайте, ми підемо до сніданку й нової зміни, ось вам гроші на додачу до п’ятдесяти, але дайте мені найкращу кімнату й не забудьте про балкон і мінеральну воду, ох, і про мило, французька скнарість у таких випадках не має меж, мило і рушники на двох.

— Навіщо, непевно запитала Франсина, краще таксі й ходімо до мене, тож довелося пояснювати, ми пройшли останній проліт мосту, і я дивився на балкони готелю, знаючи, що Франсина не здогадується, що ми йдемо туди, що я поведу її в кімнату з балконом, який височить над отим начебто містом, яке я прагну показати їй, дівчинко, краще тут, уряди-годи номер у готелі — це міні-терапія, невідомі меблі, безвідповідальність і гостре, сліпуче відчуття, коли вранці, перекинувши кімнату догори дриґом, ти просто лишаєш усе за плечима, збагни оту темну метафізику, позаду ти все перевернув, а тобі нічого, ніхто не прийде і не скаже, мовляв, ви не виховані, з порядного дому не виходять, лишивши мило на тумбочці, а рушник на віконній ручці, збагни, коли я ночую в твоїй квартирі, я, миючись під душем, докладаю величезних зусиль, щоб не заляпати дзеркало, вішаю кожну річ на її гачечок і все-таки добре пригадую, як одного ранку ти лагідно дорікала мені, що я взяв твою зубну щітку замість своєї, тобі це, мабуть, видавалося нестерпним.

— Ні, я просто вважала, що слід сказати тобі про це, більше нічого, якщо я дала тобі щітку й рушник, то на те, щоб ти користувався ними. Гаразд, ходімо до готелю, сподіваюся, до нього недалеко.

— Ось ми перед ним, моя дівчинко, але тепер у нас проблема, як зайти без багажу, бо це готель комільфо, ти не думай собі, власник гарантує цілу купу юдео-християнських цінностей, і тому, бачиш, пускати пари на годину або на ніч voll verboten[142], але зараз побачимо, як оті згадані вартості поступаються іншим, що мають номер на собі й портрет у перуці й таке інше, Вольтера, Людовіка XIV чи Мольєра, ти побачиш наслідки з цього дивана, дівчатка завжди лишаються позаду в таких випадках і схильні дивитися в підлогу.

— Принаймні поспимо, — позіхнула Франсина, — такої пізньої пори мені бодай лягти де-небудь.