Читаем Читанка для Мануеля полностью

Слухаючи Патрісіо та Сусанну, можна було б подумати, ніби сталося щось зовсім інше, і Лонштайн через те аж шаленів від люті, натомість Андрес вважав, що їхня поведінка, власне, й пояснює, що ні на кого не падає провина, просто кожен натягував ковдру на себе. Згода, кивнув рабинчик, але скажи мені, який сенс у тому, що Сусанна з’явилася свіжа, мов помідорчик із грядки, об одинадцятій годині ранку, саме тоді, коли я слухав новини, і знаєш, чого мені коштували втрата гриба, що зів’яв і зморщився, і Мануель, що рачкував по підлозі тільки на те, щоб лишити прохання у формі бустрофедону, якщо ти, звісно, здогадуєшся, що я маю на увазі. Здогадуюсь, скромно признався я, але, бувши тобою, я б зрадів із багатьох причин, бодай тільки тому, що її прихід мав звільнити тебе від Мануеля. Слухай, я не заперечуватиму свого задоволення перед лицем цього факту самого по собі, але спершу Сусанна, а за півгодини Патрісіо, не менш свіжий, попросили кави й полягали на килимі з Мануелем, я, зрештою, хотів дізнатися про що-небудь, бо я, друже, попрацював baby-sitter'ом і не мав своєї винагороди, а вони обоє, кажу тобі, вхопилися за свого сина, зібрали пелюшки і пляшечки для годування, а потім задерли носа й сказали, що про це краще не говорити, але спасибі за nursery[187]. Не мали бажання розмовляти, скривився Андрес, я теж був у такому стані, але ж, бачиш, нам треба подбати про те, чого бракує, хоча кат його знає, які там можуть бути прогалини. Те, чого бракує, проказав Лонштайн, заплющивши очі, атож, те, чого бракує, зрозуміло, що тепер є факти, яких бракує, але, мій друже, не мені ти мав би казати про це.



— Є якісь новини? — запитала Сусанна.

— Немає, — відповіла Моніка.

— Я знаю цю систему, — озвався Патрісіо, — Франція не хоче галасу з приводу іноземців, ми вже бачили це. Їх довезуть до якогось кордону, а потім ти отримаєш коли-небудь поштову листівку, треба буде, дівчинко, лише сісти на поїзд.

— Теоретично так, — погодилася Моніка. — Ідіть у кіно, я посиджу з Мануелем.

— Я теж, — докинула Людмила.

— А ти йди з нами, — запросила Сусанна. — Трохи пройдемося, зараз тепло.

— Ні, — відмовилася Людмила, — дайте мені побути з Мануелем.

* * *

— Бідолашний хлопець, — бідкався Лонштайн, — якщо, по-твоєму, це спосіб готувати його до майбутнього, в тринадцять років він уже стане повним невротиком.

— Це залежить від обставин, — промовив Андрес, передавши ножиці Сусанні, що з украй науковим виглядом клеїла вирізки, — якщо ти зазирнеш в альбом, то побачиш, що не все тут таке, я, наприклад, скориставшись миттю, коли ця навіжена ловила ґави, вставив туди з десяток кумедних малюнків і геть несерйозних статей, і то задля узгодження моноблоків, якщо ти розумієш, що я кажу.

— Стривай, — стривожився Патрісіо, — невже ти хочеш перетворити читанку в пригоди Тома і Джері абощо?

— Ні, друже, читанка й далі така, як ми знаємо, зокрема і фрагмент, що зачепив нас за живе.

— Це вже краще, — заспокоївся Патрісіо, — бо з твоїми рафінованими додатками її зрештою не зрозуміє ніхто, кому вона потрапить до рук.

— Мануель зрозуміє, — заперечив я, — Мануель коли-небудь зрозуміє. А тепер я піду, бо вже пізно, треба йти за платівкою Джоні Мітчелл, яку пообіцяли мені, і слід далі впорядковувати те, що лишив той, ти знаєш.

— І то саме в такому порядку? — запитав Патрісіо, зазираючи йому у вічі. — Спершу твоя Джоні, як її там, а потім усе інше?

— Не знаю, — мовив Андрес, — буде отак чи, може, навпаки, але завжди буде і те, і те. Хай там як, перше ніж іти, можу лишити тобі дещо, щоб доповнити Мануелеву читанку, там починається з глечика води.

* * *

Лонштайн повільно набрав води в глечик і поставив його на один з порожніх столів, він був сам у третій залі, кульгавий Тергов прийде допомагати лише об одинадцятій годині вечора. З недопалком сигарети в зубах підійшов до мерця на п’ятому столі й підняв простирадло. Лонштайн так звик роздягати мерців, що йому було зовсім не важко зняти прилиплу курточку, стягнути штани, а потім губкою й мильним розчином обмивати тіло, аж поки стане білим і чистим, поки будуть стерті всі сліди його історії, прибрана кожна чорнувата пляма, увесь застиглий слиз. Яка іронія, мерцеві було немов цікаво дивитись, як працює рабинчик, два промінчики світла просіялись крізь повіки, голова на гумовій подушці немов трохи піднялася, щоб краще бачити і спроквола глузувати з рабинчика. Непоправний, думав Лонштайн, ніщо тебе, братику, не змінило. Хай там як, не я закрию тобі повіки, не я кластиму тебе до труни. Заспокойся, є час. Бач, де нам довелося зустрітися, ніхто не повірить у це, ніхто не повірить усій цій розповіді. Таке, безперечно, мало статися з нами, ти тут, а я з губкою, мабуть, твоя правда, всі подумають, що це вигадка.


Париж, Сеньйон, 1969–1972 рр.

Інформація видавця

Літературно-художнє видання


КОРТАСАР Хуліо

ЧИТАНКА ДЛЯ МАНУЕЛЯ

Роман


Переклад з іспанської


Головний редактор Н. Є. Фоміна

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза