Читаем Читанка для Мануеля полностью

Коли я сказав їм, що не можу ворухнути рукою, — писав далі у своєму свідченні Делья Набе, — вони катували мене апаратом, що давав менший струм, тобто я бився в корчах тільки тоді, коли його вмикали на повну потужність».

Після того, як Делью Набе разом з Паесом перевезли машиною на інше місце, їх помістили в камеру, підлогу якої встеляли уламки деревини. Він розповідає, що «невдовзі після приїзду мене підняли й поклали на стіл, прив'язавши руки та ноги, потім змочили мене водою й запустили машину,


• Ви були свідком таких подій?

— Я брав участь у них.

• Чому?

— За якийсь час людина перетворюється в тварину… Ми робили це інстинктивно, вже нічого не усвідомлювали.

• Скількох полонених або поранених ви вбили? Ви можете підрахувати?

— Я б сказав… можливо, 250.

• Ви особисто?

— Так.

• А при якій кількості таких убивств ви були присутні більш-менш безпосередньо?

— Можливо, двох тисячах або трьох.

• Ви добивали поранених?

— Звичайно, поранених, цивільних і тих, кого вбивали без ніякого мотиву. Чоловіків, дітей, жінок, усіх.

• Ви були очевидцем допитів?

— Так, інколи полонених, яких я сам полонив або привів. Я був свідком двадцяти п'яти або тридцяти допитів.

• Ви можете описати їх?


що видавала звук, подібний до циркулярної пилки.

Коли я відмовився відповідати на запитання, мене били по вухах і застосували набагато потужніші електричні розряди, ніж ті, які я витримував доти.

Як скінчилися ці катування, мене стягли на підлогу, обдали тіло водою й лишили мене в спокої на 15 хвилин. Потім знову прив'язали до столу, повторили ту саму операцію, аж поки на кілька годин лишили мене самого — і прив'язаного. Потім заходили кожні п'ятнадцять або двадцять хвилин і ставили мені запитання».

Розповівши про численні переїзди й «сеанси» катувань, Делья Набе стверджує, що його привезли в якусь занедбану місцевість, де наче на якомусь мисі стояв дерев'яний барак.

«За якусь мить, — розповідає він далі, — мені наказали роздягтися й вивели з бараку, зв'язали руки і ноги й допитували далі. Коли я відмовився відповідати, знову почали катувати мене електричним струмом. Але цього разу вже науковим методом, бо я відчував, що якийсь чоловік уряди-годи прикладав стетоскоп до лівої половини грудей і наказував катувати далі або припиняти тортури.

Якоїсь миті я попросив склянку води, бо вже три дні, як не пив ніякої рідини. Мені подали склянку теплої рідини. Випивши її одним духом, я збагнув, що то була сеча, змішана з мате. Вночі вони прийшли й били мене по вухах долонями, всякчас поливали холодною водою й закидали питаннями. Вранці (я помітив світло, що проходило крізь пов'язку, якої вони не знімали


— Гаразд, я взяв у полон хлопця, років, мабуть, сімнадцяти. Я поцілив йому в ногу. Він упав на землю. Був озброєний. Я відібрав у нього зброю, надав першу допомогу, викликав гелікоптер і привіз його на командний пункт нашого підрозділу. Йому надали медичну допомогу, а потім стали допитувати.

• Ви були присутні на допиті?

— Так, почасти. До роботи взявся в'єтнамський фахівець із допитів. Хлопець був поранений у стегно, йому дали кілька уколів і зробили переливання крові. Під час допиту я бачив, як в'єтнамець здер з нього пов'язку і став бити по рані прикладом гвинтівки, знову потекла кров. Хлопець утратив страшенно багато крові. Йому сказали, що знову накладуть пов'язку, якщо він заговорить. Хлопець і далі мовчав. Потім в'єтнамець дістав багнет і розширив рану. Проте марно, хлопця допитували, аж поки вбили його.

•Як?

— Катуванням.

• Як його катували?


Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза