Читанка для Мануеля

Еміліо Бріґанте: заарештований того самого дня і теж у Мендосі. Йому погрожували смертю, а потім, каже він, «змушували мене бігати навколо кімнати і всякчас били мене електричним струмом». Розповідає у своєму свідченні, що його кати, «як судити з їхніх розмов та способу биття, створювали враження, що це люди, призвичаєні до такого нелюдського ставлення до ув'язнених.

Наступний допит почався в іншій кімнаті, мене роздягли, прив'язали руки та ноги і пропускали електричний струм через різні частини тіла, здебільшого через яєчка.

Електричні удари кати супроводили погрозами, кажучи, що моє життя залежить від них, вони передадуть мене судді, коли вважатимуть за потрібне, і не зроблять цього, якщо позбавлять мене життя, і що я вже ніколи не зможу мати статевого зв'язку з жінкою.

Потім мене піддали новій низці тортур, — сказано далі у свідченні цього заарештованого, — й по-звірячому били доти, доки я простерся на підлозі, а між найтяжчими образами ввели мені в анус олівець… Усі ночі я спав, прив'язаний до стільця, і вони щомиті приходили й будили мене, кажучи, що тортури починаються знову, й били, щоб я не міг заснути».

Альваре Центуріон: теж заарештований у Мендосі того самого дня.

тиждень було всього дві години кримінального права — мого найголовнішого предмета, тобто протягом п'яти місяців ми мали лише по дві години на тиждень.

— Атож, нас ґрунтовно готували до катувань. І це лише офіційна частина. Насправді було більше. Сержанти, наші інструктори, жили з нами, ми разом їли і спали в одному приміщенні й завжди розмовляли про їхній досвід у В'єтнамі.

• Про що саме?

— Про вбивства і тортури полонених, про ґвалтування дівчат. Вони мали й фото найстрашніших речей, які коїли.

• Якою була реакція новобранців на таке навчання?

— Позитивною. Їм подобалося. Морські піхотинці — це здебільшого добровольці. Вони тільки й мріяли потрапити до В'єтнаму й застосовувати там свої нові вміння.

Річард Доу, штат Айдахо

ЛЕЙН. Ви брали участь у якій-небудь операції, коли вбивали невинних осіб?

У своєму свідченні повідомив: «Вони всякчас насолоджувалися своїми нелюдськими вигадками. Пекли мені пальці запаленими сигаретами й погрожували смертю, кажучи, що скинуть мене зі скелі і зроблять так, щоб мене було годі впізнати».

Карлос Ґвідо Стеканелья: заарештований під час тієї самої операції, його катувала провінційна поліція, потім, за його свідченням, йому завдавали тортур службовці місцевого відділу федеральної поліції. За його словами, федерали роздягли його і прив'язали до кушетки. «Потім обгорнули мені зап'ястки та кісточки пуховими прокладками, щоб не лишати слідів, і почали допит, запитавши, чи били мене мендоські поліцаї. Коли я відповів, що так, розреготалися і сказали, що «то були тварюки, ми працюємо краще, бо вдаємося до науки». Далі він писав: «Електричні удари застосовували до яєчок, під пахвами, до пипок, а також в анусі, кажучи, мовляв, ми вилікуємо тебе від геморою… Щоб не чулося криків, запускали токарний верстат, щосили затискали мені руками рот і навіть душили ніс, я був у такому відчаї, що розірвав свої пута… Протягом цього періоду тортур, що тривав п'ять днів, я нічого не їв».

Роберто Лей: заарештований 4 листопада 1970 р., розповідає, що його «почали допитувати з погрозами і образами, потім прив'язали мені руки і ноги, кожну кінцівку окремо. Допит почався з нарікань на негативну роль судової влади і з твердження,