Читанка для Мануеля

з мене) мене вивели з бараку й підвісили до балки, яка, напевне, виступала з покрівлі.

Згодом мене прив'язали до дерева й інсценували розстріл. Я почув, як пролунало кілька пострілів. Потім мене відв'язали й лишили відпочити.

Увечері повернулися і знову піддавали електричним ударам, я насилу міг дихати й відчував, що непритомнію. Коли я отямився, збагнув, що в мене на носі й на вустах маска, мабуть, киснева».

Розповідь Дельї Набе скінчилася тим, що його перевезли до департаменту федеральної поліції в Сан-Мартіні. «Мене кинули там, простертим на тротуарі, через кілька хвилин мене підібрали службовці цього департаменту».

Омар Вальдеррама: заарештований 19 травня 1971 р., стверджує, що о 19.30 його передали департаментові федеральної поліції в Сан-Мартіні. Астматик, він просив ліки, які мав із собою, коли його заарештували, і які в нього забрали. Йому відмовили і не дали ніякого аналогічного препарату. Його посадили до камери, куди крізь вікно і шпари потрапляла вода. Незважаючи на лютий холод, йому не дали ані плаща, ані ковдри. О третій годині ранку другого дня його спонукали визнати як свої цілу низку предметів і паперів. Зазначає, що вчинив так, «щоб мене не мучили й виграти час, щоб хто-небудь мав змогу заявити про мій арешт».

Цього самого дня його перевели до центральної споруди Федеральної служби координації (тепер Федераль-

— Йому обтинали пальці, фаланга за фалангою. Завдавали йому ножем таких глибоких ран, що кров аж цебеніла.

• Як довго це тривало?

— Приблизно три години. Зрештою хлопець знепритомнів. Його вже не могли повернути до тями. В'єтнамець витяг пістолет і вистрелив йому в голову. Коли хлопець був мертвий, йому відрізали статеві органи — кастрували його — й запхали їх йому в рот. Потім поклали труп серед села з написом, мовляв, того, хто доторкнеться до нього, спіткає така сама доля. До тіла ніхто не доторкнувся. З жінками чинили так само.

• Може, ще колись були присутні при якомусь випадку?

— Так, ми пішли до одного бару в Сайґоні. Один з наших хлопців піднявся на верхній поверх із повією. Ми почули, як він кричить. Дівчина напала на нього з бритвою. Ми пішли шукати військову поліцію, щоб його забрали до шпиталю. Дівчину повели до найближчої військової частини. Її прив'язали

ної служби безпеки). О 18.10 (після свого арешту він ще нічого не їв і не пив) молодик років 25–30 завів його на дев'ятий поверх. У кабінеті «Адміністрація відділів, дисциплінарні справи», куди його завели, перебувало ще троє чоловіків. Один з них, «шеф», сміючись, приглядався, як решта б'ють його. Його роздягли («щоб не пошкодити одягу», зазначає він) і знову били. Коли припинили, «шеф» «став допитувати мене, погрожуючи «машиною». Оскільки заарештований не відповідав, «шеф» заходився бити його по статевих органах пружиною, вкладеною у шланг. Він мовчав і далі, тож «шеф» бив його по животу. Потім, згідно з розповіддю, заарештованого вивели на свіже повітря із зав'язаними очима, штовхаючи ззаду. Згодом знову завели до кабінету, де «шеф» заявив, що його чекає «машина», бо ж він не говорив.

О 19.15 заарештованого знову помістили до камери. Через двадцять хвилин повели на третій поверх і завели в кабінет, «розміром десь шість метрів на чотири, він містився в глибині коридору, що вів до ліфта, і був праворуч від нього. Коло стіни навпроти дверей стояли шафи, так само і вздовж лівої стіни, крім того, шкіряні фотелі, стільці і стіл розміром два метри на один коло правої стіни, якщо дивитися від вхідних дверей.

У кабінеті були люди. Разом із «шефом» і моїм проводирем їх загалом було четверо. Стіл мав чотири ручки, один з чоловіків застелив стіл покривалом. Поряд зі столом стояв дерев'яний ящик сантиметрів 50 на