Читаем Читанка для Мануеля полностью

але, на щастя, ми могли розраховувати на інших інфільтрованих у двох бістро в Бельвілі і в парку Монсо, мораль — стаття в газеті «France-Soir», яка всім дала змогу запитати себе, що діється тепер із сигаретами, цими досконалими штучками, які забезпечують упевненість, що ти таки прокинувся, що ти нормальний і маєш уряд, який контролює віжки державної колісниці, а потім з’являється бажання сказати, мовляв, щось не клеїться, не годиться так швидко викладати півтора франка і впевнено виходити з пачкою тоненьких циліндричних сигарет у кишені, бо, діставшись до своєї скромної домівки, ти бачиш, що там повно слимаків або локшини з соусом.

— До речі, про локшину, а надто про слимаків, — утрутився Лонштайн, — я вас усіх запротулюю до свого дому поглянути, як росте гриб.

— Це безперечно краще за отакий інфантилізм, — проказав я, зморений сном. — Слухайте, коли-небудь у поліції вже втомляться від вас, і ви побачите, як вас виметуть аж за кордони, тож я отримуватиму листівки з Бельгії і Андорри.

— Ти, здається, докладаєш особливих зусиль, щоб не розуміти, — дорікнула Сусанна, подаючи мені ще міцніше мате.

— Ніяких зусиль він не докладає, — пояснила Людмила, — це виходить само собою.



Маркос приглядався до нас немов здалеку, натомість Сусанна й Патрісіо прагнули сварки зі мною, і ми засперечалися про те, навіщо жити, якщо не маєш нічого, крім байдужості, / це наче вірш болеро, / принаймні Людмила допоможе нам скласти більше коробок сірників, / о так, о так, / поглянь на Фернандо, він тільки-но прибув і вже краще за тебе розуміє, що відбувається у Франції, / гаразд, мені це ще коштує зусиль, / я гадав, ніби запротулив вас, але ж ви логобіфуркуєтеся з другого боку, / поясніть про гриб, / неможливо, гриб розмножується з другого боку екзегези, / дай йому свіжий мате, / мате вже немає, / і так далі, аж поки ми збагнули, що вже двадцять хвилин на четверту і дехто з нас завтра працює, але, перше ніж ми розійшлися, Патрісіо дістав вирізку й дав її Маркосу, що передав Лонштайнові, а той — Сусанні. Переклади Фернандо, звелів Патрісіо, і в Уругваї група лівих екстремістів викрала документи з посольства Швейцарії. У п’ятницю на посольство Швейцарії в Монтевідео здійснили напад четверо ґерильєро, належних до Збройного Східного Революційного Фронту (FARO), екстремістського крила крайньої лівої організації «Тупамаро». — Журналіст так часто вживає слово «крайній», що не дає змоги побачити поміркованих. — Чотири напасники під’їхали до посольства на краденому авто. Протримавши посла і службовців посольства з піднятими руками, — адже вжиті в статті слова про «шанобливе ставлення» мають означати руки, підняті вгору, — вони покинули приміщення, забравши документи, дві друкарські машинки і один фотокопіювальний пристрій. Це перший такий напад, здійснений на іноземне посольство в Монтевідео, де протягом останніх місяців відбулися численні напади на банки і казарми. Агентства «Франс Прес», «Асошіейтед Прес» і «Ройтер». — Мате змінив би твоє сприйняття, я не можу знати про все.

— Молодці тупамарос, — вирік Патрісіо.

Під час перекладу Лонштайн показував щось на кшталт проекту вірша Фернандо, що цієї ночі набував усебічної освіти, а я розважався тим, що знову запитував Маркоса, а надто Патрісусанну, в чому полягає сенс цих більш-менш ризикованих витівок, здійснюваних групою французів і латиноамериканців, надто після цього повідомлення з Уругваю, яке просто мініатюризувало їх, уже не кажучи про безліч інших повідомлень, прочитаних цього пополудня; як і завжди, там ішлося про численні тортури, вбивства та ув’язнення в різних латиноамериканських країнах, і Маркос мовчки дивився на мене, немов упирав мені в зад, а тим часом Сусанна підійшла до мене з виделкою в кожній руці, немов переконуючи, що крики в кінотеатрах по-своєму не менш ризиковані, ніж крадіжка друкарських машинок у швейцарського посла, а Патрісіо, здається, очима благав у Маркоса дозволу абощо (хлопці, мабуть, дуже добре організовані ієрархічно, хоча зовні, на щастя, це не впадало у вічі), щоб вилити на мене одну з тих словесних ніагар, які Лонштайн прозвав аргумобразами, і, нарешті, коли Людмила заснула на килимі і я зрозумів, що вже справді потрібно йти, той вірш чи кат його знає що став переходити від рук до рук, і я дізнався, про що він, тільки тоді, коли Патрісіо, трохи заскочений несподіваним змістом, передав його Сусанні, звелівши прочитати вголос. Завдяки цьому ми, перше ніж розійтися, мали Лонштайнів привілей на


УРИВКИ ОДИ БОГАМ СТОРІЧЧЯ

Картки для живлення IBM.


На узбіччі шляхів

зупиніться,

привітайте їх,

запропонуйте узливання

(traveler's cheque are welcome)[46].

«AZUR»

«SHELL MEX»

«TOTAL»

«ESSO» «BP» «YPF»

«ROYAL DUTCH» «SUPERCORTEMAGGIORE»*


Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза