Чтиво

Говорив огрядний чоловік у брудній спортивній куртці. В одній руці він тримав щербату тарілку з пирогом, на якому танув шматочок жовтуватого сиру. Під іншою рукою був затиснутий портфель. Він посміхнувся, утворивши три нових підборіддя.

— Дозвольте мені,— і він швидко заговорив до сирної дами злабійською.

Пфефферкорн розібрав слова «працьовитий», «щедрий» і «честь». Схоже, сирну даму це роздратувало. Але все одно вона схопила тарілку Пфефферкорна і додала другий кубик сиру, ще й так тицьнула йому цю тарілку, немов віддавала шматок себе.

— Ви маєте знати,— сказав чоловік, супроводжуючи Пфефферкорна до столика в кутку.— Товариш Єлена, можливо, одна з найвідповідальніших жінок у Західній Злабії. Вона дотримується найсуворіших принципів. Подвійна порція — це для неї немов наруга над святинею.

— Як вам удалося її переконати? — запитав Пфефферкорн.

Чоловік гмикнув.

— По-перше, сказав їй, що не годиться працювати без усмішки. Тоді нагадав, що туристи мають отримувати дві порції на день, і, оскільки за сніданком вас не було, ви можете отримати свої дві порції зараз. Після цього я навів приклад, як наші милосердні партійні лідери без наказів годували голодних. І нарешті, я сказав, що віддам вам свою порцію, аби ви відчули тепло західнозлабійської гостинності.— Чоловік посміхнувся. Він поклав портфель на стіл, відкрив його і витяг дві склянки, протер їх полою куртки. Відкрив фляжку і налив: — За ваше здоров’я.

Глава сімдесята

ого звали Фйотор, і якби справи з сирною дамою та вільного володіння мовою не вистачило, щоб зрозуміти, що він шановний член партії, на це точно вказав би мобільний телефон. Він дзвонив упродовж усієї їхньої розмови, яка тривала, доки ресторан не зачинився. Пфефферкорн намагався зупинитися, але Фйотор діставав з портфеля фляжку за фляжкою.

— За ваше здоров’я! Скажіть-но мені, друже, чи подобається вам ваш номер? «Метрополь» — це найкраще із того, що може запропонувати наша скромна нація. Може, він і не зовсім відповідає американським стандартам, але, сподіваюсь, досить комфортний.

— Я не американець,— сказав Пфефферкорн.

— Ой, прошу мене вибачити. Як скажете. Вибачте.— Фйотор відповів на дзвінок, швидко закінчив розмову і завершив виклик.— Перепрошую. За ваше здоров’я!

— Ви знаєте, що мене не було за сніданком,— сказав Пфефферкорн.— Звідки?

Фйотор посміхнувся.

— Моя справа — знати такі речі. До того ж, я тут був, а вас не було. Елементарна логіка, еге ж?

— А чим саме ви займаєтесь? — поцікавився Пфефферкорн.

— Краще запитайте, чим я не займаюся.

— Гаразд, чи є щось, чим ви не займаєтесь?

— Немає! — Від реготу Фйотора задзеленчало столове срібло.— За ваше здоров’я! Це «трійничка» найвищої якості. Будьте обережними, друже. Багато людей виготовляють цей напій у себе вдома, і він дуже схожий на білизну. Мій дядько дуже полюбляє цю справу. Більшість його сусідів сліпі. За ваше здоров’я! Перепрошую.

Поки Фйотор відповідав на дзвінок, Пфефферкорн доїв пиріг. На смак він був огидний, але алкоголь усмоктував, а це було край потрібно, щоб знову опанувати свої думки. Така людина, як Фйотор, міг мати сотню різних мотивів. Може, витягував хабар. Міг бути звичайнісіньким партійцем. Чи членом таємної поліції. Міг просто виявитися балакучим хлопцем, хоча, на думку Пфефферкорна, це було дуже сумнівно. Найбільший інтерес представляла можливість, що саме Фйотор і був тим чоловіком, на якого Пфефферкорн чекав. Якщо так, вони обидва мають ступати легенько. За законом членство в «Двадцять шостому травні» було нелегальним, і для них обмін був таким же небезпечним, як і для нього. Якщо його впіймають, Сполучені Штати заперечуватимуть, що знали про його існування та діяльність. Він подумки повторив коди ідентифікації.

Фйотор закрив телефон.

— Десять тисяч вибачень. Цей девайс... Ми маємо слово «митридашха». Здається, англійською це щось на кшталт «благословення і прокляття одночасно». Розумієте?

— Чудово розумію.

— За ваше здоров’я. Знаєте, це слово має цікаву історію. Воно походить від імені Митридія.

— Царський лікар,— сказав Пфефферкорн.

Фйотор роззявив рота.

— Саме так! Друже, скажіть мені, чи вам знайомий «Василій Набочка»?

— Кому ж він не знайомий?

— Дивовижно! Зустріти нову людину — велика рідкість. А зустріти нову людину, що знається на поезії,— це немов знайти діамант на вулиці. Друже, я такий радий. За ваше здоров’я! Але скажіть мені, як сталося, що вам відома наша національна поема?

Пфефферкорн пояснив, що він багато читає.

Фйотор засяяв.

— За ваше здоров’я! Тоді ви маєте знати, що ми запозичили з цієї поеми багато фраз. Кажемо, «ледар як собака Хлаба».

— «Щасливий як ліліпут Юрій»,— додав Пфефферкорн.

— «Рудіший за поля Ржупсліюха»,— продовжив Фйотор.

— «П’яніший за селюка Олварнхова»,— підняв склянку Пфефферкорн.

Фйотор закинув назад кудлату голову і розреготався.

— Друже, ви справжній злабієць!

— За ваше здоров’я! — сказав Пфефферкорн.

Фйотор відкрив четверту фляжку. Коли він знову заговорив, голос у нього тремтів.