Дата Туташхіа

— Не подумай, що я слабодухий,— сказав Біляль, і в його голосі зазвучала шанобливість.— У нашому побратимстві я — молодший, і коли чогось не розумію, можу спитати. Чоловік, якому ти ведеш цього жеребця, твій ворог. Поки він не з’явився у ваших краях, скільки років за тобою ганялися, а все марно — ти ходив як хотів. А цей на кожному кроці тобі смерть готує, і він дістане на подарунок двадцятитисячного жеребця. За віщо ж?

Туташхіа не знав балкарської мови, але Біляль, грузин по матері, трохи вмів розмовляти по-грузинському, і побратими розуміли один одного. Закони лицарства й побратимства диктують стриманість у розпитуванні,, та коли вже запитання Поставлено, слід знайти шлях для відповіді. Туташхіа довго шукав слова, щоб прокласти цей шлях, і, трохи подумавши, відповів:

— Чоловік, про якого ти кажеш, не ворог мені. В цьому житті кожен робить своє діло, Білялю. Таких, хто робить своє діло, а воно виявляється корисним для всіх,— на цьому світі поки що мало. Зате тих, хто робить своє діло, а воно приносить усім зло,— такими людьми світ захряс. То що ж, усіх поганих людей мати за своїх ворогів?

— Справедливі твої слова, клянуся аллахом.

— Бути шляхетною людиною й справжнім абрагом — це аж ніяк не означає, що за тобою ганяються, а ти втікаєш. Навпаки, шляхетна людина сама мусить бути переслідувачем; Вона переслідує зло, яке чинять погані люди, і перетворює те зло на добро. Коли не так, то який сенс у наших втечах, у спритності ховатися й зникати?

— Твоїми вустами Магометова мудрість говорить, валлагі-білагі![47]

— Магометів час був інший, Білялю-брате. Ні Магометові, ні Христу не треба було говорити про це. Це говорить наш час і наше життя.— Туташхіа подумав і вів далі: — Якщо ти поклав собі з тьми-тьмущої поганих справ хоч одну перетворити на добру, тоді поганих людей ти вже не можеш вважати за своїх ворогів, і я тобі скажу чому. Поганих людей — майже весь світ. Якщо їх мати за своїх ворогів, тоді по один бік лишишся ти сам-один, а по Другий вони — всі разом. І вони тебе здолають. Це — одно. А ось друге: почнеш ти битися з поганою людиною, нехай здолаєш ти таких поганих з десяток, та наше життя, як квочка, виплоджує поганих людей,— дивишся, замість твого десятка он уже цілі виводки всілякої погані розбрелися. І вийде, що ти збільшив зла, а не зменшив. І ще я хочу тобі сказати: за яку б ти справу не брався, якщо не підеш до неї з любов’ю в душі,— ти з нею не впораєшся. Раз ти вирішив, що ця людина твій ворог, ти її зненавидів, а щоб зло, яке вона вчинила, перетворити на добро, в цій справі ненависть тобі — не товариш і не порадник. Тому ти й не повинен у поганій людині бачити ворога. Нехай вона має тебе за ворога і б’ється з тобою, нехай вона гонитель, а ти гнаний,— тоді люди стануть на твій бік. Ні ворогом, ні другом поганої людини не вважай. Ти повинен бачити шкоду, що йде від неї, зло, яке вона чинить,— а більше нічого. Ось ту шкоду і те зло ти й повинен переслідувати, щоб перетворити їх на добро. А люди побачать, що добре перемогло зле, і почнуть наслідувати тебе, самі стануть кращі, ніж були, більше їх стане, таких людей, і тоді поганим справам і думкам дедалі важче буде знаходити собі місце. Це обов’язок усіх людей і обов’язок абрага. Ось так.

— Святі слова, клянуся аллахом!— вигукнув Біляль і знову став дуже пильно слухати.

— Ти мисливець і ходиш на турів, бо знаєш їхні стежки. І той, про кого ти говориш, роками ходить за мною назирці — вивчив усі мої стежки і на кожній ставить пастку. Всіх, з ким я зустрічався й до кого ходжу,— всіх він псує. Одних підкуплює за гроші, на інших натискує страхом і змушує зраджувати мене, а розтлінних просто нацьковує на мене. Коротше кажучи, він чинить зло. Я абраг, мій обов’язок іти тими самими дорогами й виправляти зіпсоване ним. Отак ми й живемо: він робить своє, а я своє. Так це й має бути. А тепер про коня, Той чоловік уже три роки як знає, що я збираюся щось йому подарувати. Я навмисне сказав це при людях, які йому перекажуть. Він знає все: чий кінь, хто його вкрав і якою дорогою я приведу його в Грузію. Бачиш, іще про одну свою стежечку я йому сам сказав — нехай робить своє діло. Але знов у нього нічого не вийде. Хоч він сам і не зрозуміє, що йому мене не здолати й чому не здолати,— зате народ це зрозуміє й побачить, що зло добра не здолає. А за двадцятитисячним конем, Білялю, не жалкуй — не залишить він собі краденого коня. Наступної весни, коли відкриються перевали, Мухамед Гуте одержить свого синього коня з рук поліції.

Біляль не мовив жодного слова, поринув у глибоку задуму.

Переночувавши, рано-вранці в супроводі побратима та його двоюрідного брата Туташхіа вирушив у дорогу. Через два дні вони прийшли до перевалу.

— Велику думу заронив ти мені в душу, Дато, присягаюся нашим братством! — сказав Біляль, коли вони прощалися.