Дата Туташхіа

— На тобі лиця немає, любий мій,— сказав Туташхіа схвильованому й занепокоєному Бікентію,— ти зустрів мене отим тугушевим «ті-ту», а тепер, бачу, мені самому доведеться тебе одкачувати.

— Ті-ту,— покірно згодився духанник.

Не здивування і не переляк змусили Бікентія просвистіти оте «ті-ту», коли на порозі його дому постав Туташхіа, який завжди тяг за собою небезпеку. Просто Бікентій мав таку пам’ять, він запам’ятовував людей через смішне. Цього разу він згадав Тугуші, який сидів разом з ним і з Датою. Тоді Бікентій був у в’язниці фельдшером, і якось увечері, коли вони гомоніли з Туташхіа, до нього прийшов Тугуші, в нього болів зуб. У зубній справі Бікентій нічого не петрав, та й інструменту в нього, звичайно, ніякого не було. Він тицьнув хворому пілюлю, щоб утамувати біль, але бідолаха невдовзі повернувся — біль не вгамовувався. Іалканідзе дав ще одну пілюлю, але Тугуші знов прийшов, і приходив через кожні десять хвилин, стогнучи й благаючи вирвати клятого зуба. У Бікентія були тільки старі затуплені кусачки, і він тицяв ними під носа бідоласі, пояснюючи, що цими щипцями не схопиш зламаного зуба, від якого лишилося саме коріння. А Тугуші стояв на своєму: вирвіть. Ніде не дінешся — Іалканідзе посадив Тугуші на табуретку, витер щипці об фартух і попросив Туташхіа:

— Іди, потримай йому голову, щоб не смикався, та не відпускай, поки не скажу. Міцно тримай!

Хворий роззявив рота. Туташхіа однією рукою затиснув його голову, другою — притис руки до грудей. Іалканідзе ніяк не міг ухопити щипцями пеньок. Коли він нарешті вхопив зламаного зуба й спробував розхитати корінь, Тугуші смикнувся, і щипці зіскочили.

— Міцніше тримай, що я тобі сказав!

— Тримаю, як іще міцніше?! Ти хочеш, щоб я його роздавив?

Туташхіа, схопивши Тугуші за скроні, так стиснув йому голову, що тому здалося: череп у нього лусне зараз, як горіх. Він тремтів і смикався, а в Іалканідзе нічого не виходило.

— Та чого ти там длубаєшся?.. Чоловік богу душу віддасть! — нетерпляче мовив Туташхіа.

— А тобі що, не в тебе ж болить! Він, сволота така, до ясен приріс, ніяк не зрушиш! Ти його тримай! Не відпускай!.. І щипці нікудишні, будь вони неладні! — Іалканідзе сплюнув і продовжував операцію.

Тугуші не витримав болю від того подвійного тиску й схопив Іалканідзе за руку. Саме тієї миті корінь зрушився, але щипці від поштовху спорснули, і хворий, відчувши, що його відпустили, зарепетував як на пупа:

— Ті-тууу!!![49]

Іалканідзе не встиг вивергнути третю чергу брудної лайки, як Туташхіа зблід, йому стало погано, коліна затремтіли... Відчувши волю, Тугуші кинувся геть з кімнати, а Туташхіа впав на його стілець.

— Вай! Оце тобі й розбійник, абраг, зроду такого не бачив! — збиткувався Іалканідзе.— Та ти й курки не заріжеш! — крутився він, приводячи до тями приятеля.

Відтоді минуло вже багато років, а Туташхіа любив згадувати ту оказію й розказував Й завжди докладно, цінуючи в ній подробиці. А Іалканідзе все мовчав, чекаючи повернення Астіона.

— Ти пам’ятаєш, який носюра був у Тугуші?! — не вгавав Дата.

Іалканідзе швидко відійшов од вікна — грюкнули двері, що вели до підвалу.

— А пам’ятаєш, як він причепився — рви та й годі?..— озвався Іалканідзе, але голос його звучав дивно, він зовсім не про те думав.

Гості вечеряли, час від часу поглядаючи на кухню,— вина й досі не несли.

Рипнули вхідні двері їдальні, і Астіон поставив на стіл глеки. Відчувалася лакейська звичка: він затримався біля прилавка, чи не звелять іще чого, але гості мовчали, і він вернувся в кухню.

Чочіа поналивав вина, цокнувся з товаришем і випив одним духом. Квалтава надпив менше половини й поставив піалу на стіл. Усього того німий не бачив — він щойно ввійшов у кухню, не зачинивши дверей.

Тримаючи перед собою газету, Іалканідзе бачив і гостей, і Астіона, що метушився коло дверей.

Туташхіа дивився на Іалканідзе і по його обличчю намагався зрозуміти, що відбувається внизу.

Чочіа про щось спитав Квалтава, але Квалтава не відповів. Іалканідзе здогадався: Чочіа спитав товариша, чому той не допив.

Німий не одривав очей від гостей, розмірковуючи, чому вони не п’ють.

Раптом на обличчі в Чочіа промайнула судорога, він зблід, хотів щось сказати, але губи ворушилися, а звуку не було. Бодго Квалтава, заціпенівши, дивився на товариша, потім ураз про щось здогадався й закричав:

— На столі немає солі! Нехай принесуть солі!

Німий, зупинившись на дверях кухні, тремтів і не міг ступити з місця..

— Чого витріщився? Не чуєш? Тобі кажуть! — знову загорлав Квалтава, обернувшись до кухні.

Астіон зрушив з місця, підійшов до прилавка, схопив сіль і поставив на стіл.

Дата Чочіа сидів, заплющивши очі, дедалі більше хилячись, здавалося, він ось-ось упаде на підлогу. Квалтава долив свою піалу, витяг маузера й наказав служникові:

— Пий!

Німий глянув на Чочіа, потім на піалу, повну вина, а тоді на Бодго Квалтава й заревів. Тієї миті пролунав постріл. Астіон упав, звівся був на руку, та Квалтава вистрілив іще раз.

Туташхіа вихопив з хурджина обидва свої маузери й спитав Іалканідзе:

— Що тут діється?!