День відбуття

Не тямлячи, що робить, Сергій перестав упиратися в стінки і швидко під масою тіла опустився до самої перешкоди і, намацавши вже вдруге обома руками камінь, знову відштовхнувся що було сили, відчуваючи, як виштовхуються догори ноги. Все. Рух закінчився! Спробувавши зачепитися одночасно руками й ногами за якісь нерівності, він неймовірно напружився. Зараз він вдихне, і не повітря, а воду! Несподівано його гомілки відчули гострий край. Верхній отвір! Неймовірним зусиллям він зігнув ноги в колінах, і це просунуло його на якихось півметра догори. Пальці панічно відпихалися від гладких виступів, а по шиї вже стікала вода. Зануреною залишалася тільки голова! Невже він так і втопиться? Вивернувшись, що хробак, вигнувши набік шию, Сергій вдихнув повітря разом з залишками води. Його роздер страхітливий кашель, від якого, здавалося, порозриваються груди. І кожний поштовх кашлю пхав його тіло, яке, неймовірно викривившись, намагалося загальмуватися у цій дірі, донизу, до води. Нарешті, затримавши повітря, він таки знайшов якийсь виступ і відштовхнувся руками. Кінцівки, до сідниць, лягли на підлогу зали. Витягнувши одну за другою руки, він виліз з діри. І застиг на камінні. Тіло його здригалося від кашлю, потім він блюнув водою, якої, як виявилося, встиг таки добряче наковтатися. Кашель припинився.

Сергій лежав на камінні, аж поки не відчув, що мерзне. Тоді підвівся, роздягнувся до пояса і викрутив куртку та светр. Аби зігрітися, помахав руками. Щойно він мало не загинув удруге, причому тепер вже для цього бракувало зовсім небагато. Просто у вирішальну мить Фортуна знову опинилася на його боці.

Звідки ж взялася вода у Гусячому Горлі? Ще кілька годин тому її не було! А завали звідки? Землетрус! Очевидно, внаслідок землетрусу утворилася глибока тріщина десь поблизу від місця проходження підземних вод. У печерах були місця виходу підземних джерел, але там вода мала і свої стоки — розщілини, у яких зникала. Тепер же тріщина утворилася там, де такого стоку не існувало. Наскільки потужний потенціал вивільнився при цьому? Хай там як, вода заливатиме печери доти, доки не знайде якогось стоку. Сергій притулився спиною до стіни, дістав карту, намагаючись уявити вертикальну проекцію ділянки печер поблизу Гусячого Горла. Що вже залите?

Результат його не втішив. На тому кінці Горла вода мала залити залу, нехай не до стелі, але шляху до порятунку не було. Землетрус перекрив єдиний вихід з Західної сітки. Все. Він опинився у пастці. Як і Тализін з горе-туристами.

XXVII

Він ішов швидко, припадаючи на травмовану ногу, намагаючись будь-що наздогнати групу до Ущелини. Інакшого вибору не було. Можна, звичайно, не витрачаючи сил, дочекатися їх і тут. Все одно вони повернуться сюди разом з Тализіним, оскільки без нього дороги не знайдуть. Але існувало кілька «проти». По-перше, тут не було місця, де можна надійно сховатися. А по-друге, повернутися вони могли вже у більшому складі — з Ринатом і вусатим Чмуриком. Могли ж ці двоє лишитися у Серці Диявола і там чекати на інших?

Група рухається повільно, зважаючи на якусь небезпеку і пильнуючи, щоб не втік полонений. Повинен встигнути…

Хвилин за сорок Сергій стояв, віддихуючись і тамуючи біль у коліні, за зручним виступом. Попереду Ущелина. Якщо він встиг і якщо група йтиме цим шляхом, то він спостерігатиме за ними дещо ззаду. Попередні помилки потрібно враховувати, якщо не хочеш бути застреленим навіженою бабою. Він вимкнув ліхтар. Усе потонуло в тиші та темряві. Волосінь простягалася коридором. Вони мають пройти тут.

У правильності власних розрахунків Сергій переконався швидко. Останнім ішов дійсно Олег. Сергій майже не дихав, зливаючись з камінням. Вони ж кинули кілька реплік — і все. Про що — розібрати він не зміг. Так вони і долатимуть Перешкоду під назвою Ущелина.

Коли остаточно зникли спалахи ліхтарів, Сергій обхідним шляхом рушив до виходу з Ущелини. Пройти її можна лише боком, впираючись спиною та руками в одну стіну, а ногами у протилежну, пересуваючи то спину, то ноги буквально по сантиметру. Між стінами Ущелини у цій частині було сімдесят-вісімдесят сантиметрів, а неширока стежинка з обох країв поступово звужувалася і, нарешті, переходила у вузенькі виступи, пройти по яких нормально було неможливо — тільки так, боком, розклинюючи собою стіни і пересуваючи по черзі то ноги, то сідниці й руки.