День відбуття

Повернутий обличчям до стіни Валерій чув його слова. Гайдукевич ще раз озирнувся — у погляді його якусь мить було вагання — і крикнув:

— Юля! Іди туди з інженером! Роби, що треба! Я затримаю!

Погляд його був сповнений рішучості й спрямований Сергієві в очі. Він осікся, набираючи у груди повітря, але відразу ж вигукнув тоном, що не допускає заперечень:

— Я сказав — іди!

У його руці тепер з’явився ніж. Широке лезо тьмяно блиснуло у світлі ліхтаря, який сліпив в очі Сергієві. Той клацнув тумблером, вмикаючи й свій ліхтар.

На протилежному кінці ніхто нічого так і не промовив. Їхні ліхтарі почали віддалятися.

— Валера! — крикнув Сергій услід, — намагайся втекти, вийти наверх! Тільки не через Горло! За мене не турбуйся!

Чорти б… Якби Валерій не був до неї прив’язаний! Якби у заручниках замість «беззубого» Тализіна був він сам!

Він ступив крок уперед, у відповідь на що Гайдукевич замахнувся ножем.

Вони залишились удвох, обличчя в обличчя, впираючись одне в одного поглядами. Цьому ведмедю не можна давати відпочити. Сергій знову спробував вибити ножа, у відповідь на що отримав небезпечний випад. Коліно буквально не давало йому бути самим собою. Зціпивши зуби, Сергій танцював навколо нього у цьому вузькому коридорі, примушуючи суперника якнайбільше рухатись. Змагатися у витривалості з молодим тренованим хлопцем йому було явно не по силах, з кожною секундою задишка в нього посилювалася. Скоро він і сам це зрозумів, тому несподівано пішов на Сергія — напевно, здали нерви. Від удару в коліно Гайдукевич скривився і припав на ногу. Другим ударом Сергій вибив-таки ніж. І коли той, остаточно втративши витримку, зібравши сили, кинувся на нього вже голіруч, Сергій упав на спину, тягнучи його на себе, і, підставивши зігнуту здорову ногу під живіт супротивника, відправив цю масу у вільний політ над собою.

«Літак» вийшов класичний, і кремезне тіло Гайдукевича, перекинувшись через голову, гупнуло крижами просто на край Ущелини. Він не зміг подолати інерцію і, скрикнувши, зіслизнув за край — лише зашурхотіло внизу.

Тепер Сергій дійсно біг, але вони наче розчинилися. Швидко… Ось і розгалуження, він не встиг. Обидва коридори вели до Серця Диявола. По одному тяглася волосінь. Господи, скільки ж її тут? Куди вирішить іти Юлія? По ньому ж? Адже вона ще не знає, що там завал, який неможливо оминути! Або ж вирішить, що цим коридором ітиме Сергій, якщо переможе Гайдукевича. Тому може обрати інший шлях. Чорт забирай…

Він пішов по новому шляху. Якщо вони обрали старий, то натраплять на завал і повертатимуться, а там він їх стерегтиме. Схоже, Олег не з найсміливіших, це добре. Хоч применшувати небезпеку теж не можна. Шлях через Ущелину до цього розгалуження він повинен знайти й сам. А де Ринат з Чмуриком?

Близько півгодини Сергій ішов у бік Хмарочоса, майже постійно навпомацки. Він прекрасно орієнтувався у цій частині Західної сітки і міг скористатися цим, щоб першим помітити того, хто зустрінеться на шляху. До того ж це давало можливість економити енергію акумулятора, що висів у підсумку на поясі. Світло ще знадобиться — там, коли доведеться дряпатися на майже вертикальну стіну. Як це зробити з травмованим коліном, уявлялося важко. Та іншого виходу просто не було. Розрахунок на таке собі диво. На існування ще одного виходу на поверхню, що, власне, і збиралися перевірити вони з Валерієм останніх кілька місяців. Довго збиралися. Тепер доведеться перевіряти це так неочікувано, в екстремальних умовах, поодинці.

Ким би не були ці Гайдукевичі, навряд чи власна загибель входить у їхні плани. Маючи спорядження і Тализіна, вони, скоріш за все, також ітимуть сюди у пошуках виходу. І якщо судитиметься зустрітися, то за будь-яких обставин краще помітити їх першим.

Чому вони розпалися на дві групи? Чому рухаються спинами до стін, очікуючи нападу. З боку кого? Колишніх компаньйонів? Адже більше тут немає кого остерігатися… Чи є? Кого могли вони притягти сюди за собою?

Завтра, коли він не повернеться у призначений час, Марина, він сподівався на це, віддасть обидва листи за призначенням. Тоді почнуться пошуки. Навряд чи вони розгорнуться оперативно. Поки дружина Валерія здійме галас, поки підключиться клуб спелеологів… У найкращому разі на вечір рятувальна група впреться носом у завал в Гусячому Горлі. А точніше — в затоплений коридор. Скільки часу знадобиться, щоб зібрати необхідне спорядження, аби пірнути і подивитися, що наробив землетрус у цій частині печер? А якщо це не єдиний завал у західній гілці? Скільки може витримати людина без їжі? Адже вода є. Хоч це давало якесь полегшення.

XXX