Diana_Wynne_Dzons_Szaleniy_Robert

 Роберт посміхнувся, чим дещо зменшив тривогу Хізер щодо його зустрічі із татом.

 – Я зустрічався із цим також, в мої часи, - сказав він.

 - Я принесу вам трохи їжі та ковдри, - мовила Хізер. Це було єдине, що потрібно зробити, думала вона. Заховати Роберта та сподіватися, що вона зможе щось вигадати.

 - Їжа зараз не завадила б, - погодився Роберт.

 Гупаючи, вони спустилися по сходах у круглу кімнату, яка колись була частиною замку. Хізер підганяла Роберта до сходів на вежу. Вона вже поклала руку на червону мотузку, щоб відчепити її, коли прибіг тато з протилежного боку кімнати.

 - О! Привіт, тато, - зніяковіло мовила Хізер.

 - Привіт, сонечко, - сказав тато. – Не треба зараз вести твого друга на вежу. Вже час закриватися.

 - Вже? – перепитала Хізер. Вона була здивована. День просто промчав.

 - Так, мені шкода розчаровувати твого друга, - сказав тато, - але я не хочу замкнути вас обох, коли зачинятиму тут. Я піду все закрию, та повернуся, хвилин через десять.

 Поки тато казав, Хізер кинула погляд чи бува Роберт не простягнув руку і чи не почався у нього настрій для нахиляння. Після цього, скільки б вона не косила у бік очі, все що вона бачила, була порожня ділянка побіленої стіни.

 - Який друг? – сказала вона, але усередині розпачливо питала себе: “Де він? Що він накоїв зараз?”.

 Тато подивився на порожню стіну та моргнув.

 - Дивно! – мовив він. – Я міг би поклястися, з тобою був друг. Мене навіть вразило, що він був дещо схожим на людину початку сімнадцятого століття. У всякому разі, я побачу тебе за вечерею, сонечко, - і він поспішив геть.

 Як тільки він зник з очей, Хізер зняла червону мотузку та побігла кругом-кругом, нагору, по сходах вежі. На верхівці, вона осіла з полегшенням. Роберт сидів на її улюбленому місці, зчепивши руки навколо колін, дивлячись на пагорби та ділянки лісу, освітлені в золото-зелене, оскільки Сонце почало сідати.

 - Ви поговорили із вашим батьком? – запитав він.

 - Ну, я, е-е, ще ні. Він поспішав, - пояснила Хізер.

 - Я залишив вас удвох, щоб ви поговорили із ним, - докірливо сказав Роберт. – Де їжа, яку ви обіцяли?

 - Скоро буде, - сказала Хізер. – Але лише, якщо ви залишитеся тут, поки я її принесу. Більше так не зникайте! Через вас, у мене ледь не стався серцевий напад!

6.

 Хізер помчала униз, сходами вежі, знаючи, що у неї лише біля десяти хвилин, та не сподіваючись, що Роберт залишиться там довше. Вона промчала крізь стару кухню і в малій новій відчинила холодильник. Тьфу. Крім сирих продуктів для вечері, там була лише консервована шинка. Хізер забрала консервовану шинку та залишки хліба, та помчала в туристичну крамницю до місіс Міммз, поки та не пішла додому.

 Місіс Міммз прибирала, і була дуже здивована.

 - Щось сьогодні трапилось, - сказала вона. – Я не знаю! Спочатку половина народу пішла додому в середині дня, як раз тоді, коли вони, зазвичай, приходять сюди за морозивом та бляшанками із шипучками. Мої доходи сильно впали.

 - О, люба, - винувато сказала Хізер. – Це дуже погано?

 - Так собі, - досить бадьоро сказала місіс Міммз. – Ранок був вдалим, і містер Міммз каже, що більшість з них придбала квитки, щоб оглянути будинок, і незважаючи на це, ними не скористалася. Це змушує задуматися, що на всіх найшло.

 - Думаєте, щось всіх налякало? – припустила Хізер, забираючи дві пачки печива та пакет арахісу.

 - Можливо, - мовила місіс Міммз. – Містер Міммз каже, йому скаржилися на хлопців-нудистів, що ганялися за дівчатами у нічних сорочках по всьому лісу. Хтось прийшов та розповів мені, також, і я сказала їй – не в Кастелмайні. Але хтось ще розповів твоєму татові, і він відправився на пошуки. Він сказав, що він нічого не бачив.

 - Е, можливо просто тинейджери бавилися, - винувато сказала Хізер та додала чіпсів та попкорну в її купу їжі.

 - Мабуть, - сказала місіс Міммз, - або люди вигадали, так само як новий гід, який клявся твоєму татові, що вся підлога Довгої Галереї була вкрита послідом овець. Овець, сказала я йому. Тут поруч не було овець майже п’ятдесят років! Наступне, сказала я йому, що ти мені будеш розповідати, буде, те, що ти бачив Шаленого Роберта, повсталого з його могили, скарби і все інше!

 Хізер відчула, що її обличчя стало дуже гарячим. Знаючи, що воно має бути яскраво-червоним, вона взяла пластикову сумку з написом “ВІДВІДАЙТЕ КАСТЕЛМАЙН” та схилилась над нею, поки засовувала свою купу їжі всередину.

 - Ви, мабуть, усе знаєте про Шаленого Роберта, - запитала вона.

 - Не більше ніж більшість людей у містечку, - сказала місіс Міммз. – Я живу тут лише половину свого життя, врешті-решт. Якщо ти хочеш дізнатися щось про цю стару історію, то запитай свою подругу Джанін. Її пращури жили тут сторіччями. Навіщо тобі стільки їжі, Хізер, хотіла б я знати?

 - Наш холодильник порожній, - сказала Хізер, - А я не багато їла в обід.