Diana_Wynne_Dzons_Szaleniy_Robert

 - Вибачте, - сказала Хізер, штовхаючись серед людей, що чекали. – Вибачте. – І коли декілька з екскурсантів не звернули на неї уваги, вона скиглячи, безсоромно збрехала, - я повинна знайти маму! Вона на тих сходах!

 Вони пропустили її, і Хізер рвонула по сходах угору, думаючи, що якщо прибіжить прямо до мами, то так їй і треба. Мама, ймовірно, була останньою людиною, яку Хізер хотіла б зараз зустріти – не кажучи вже про тата, - при наймі до того часу коли вона знайде спосіб як утримувати Роберта від застосування магії. І навіть після того виникала інша проблема - що він буде робити решту свого життя, - подумала вона. Хізер стукотіла по сходах, намагаючись придумати роботу для чарівників. Все що вона надумала, були магічні шоу на телебаченні. Але чи не зненавидить це Роберт?

 Вона наздогнала Роберта перед спальнею, де колись спала королева Єлизавета І. Він зазирав всередину із подивом.

 - Навіщо вхід перекритий червоною мотузкою? – запитав він Хізер. – Всередині небезпечно?

 - Ні, це тому що королева Єлизавета Перша спала там, - відповіла Хізер. - Ця кімната повна скарбів. Дивиться!

 - Але вона ніколи не користувалася цією кімнатою! – сказав Роберт. Мені розповідали як влаштовували місце для неї унизу. Вона тоді була вже стара, і їй було нелегко ходити сходами. – І коли Хізер відкрила рота, щоб знову дорікнути йому, він знову оглянув її своїм дивним поглядом та додав, - Що за дивні речі навиваються скарбами! Я не бачу тут жодного скарбу, лише покривало, яке моя бабуся вишила на весілля моєму братові.

 - Ну, це скарб, тому що вона вишила його дуже гарним! – огризнулась Хізер. – Тепер, слухайте мене! У вас не було права відсилати тих людей додому. Вони всі заплатили, щоб бути тут!

 Роберт знизав плечима.

 - Це питання я буду обговорювати із вашим батьком, - сказав він. – Де він?

 Хізер знала, що їй треба ще багато часу на роздуми, перш ніж вона підпустить Роберта туди, де поруч міг би опинитися тато. Вона уявила як каже татові: “Це Шалений Роберт. Я тільки що випадково визвала його з його могили”. І вона знала яким недовірливим поглядом тато подивиться на неї і як він спробує приховати посмішку. А потім уявила як розсердиться Роберт та перетворить тата в пса. Вона навіть знала яким худим, коричневим, довірливим псом стане тато. Ні – вона ще дуже добре подумає, перш ніж звести їх разом.

 - Останній раз я бачила мого батька, - правдиво сказала вона, - коли він був біля сходів на вежу Вільяма Толлера.

 Обличчя Роберта прояснилося.

 - Стара сторожова вежа! Як до неї дістатися в ці дні?

 - Через Довгу Галерею, - відповіла Хізер та повела його у той бік.

 Роберт був у захваті від Довгої Галереї.

 - Вона майже така, як я її пам’ятаю! – сказав він, дивлячись крізь одне з візерункових вікон. – А вид на сад також не такий вже й незнайомий! Я майже починаю відчувати себе удома. Окрім… - він махнув рукою в бік ряду портретів у товстих золочених рамах. – Окрім цих незнайомців. Хто вони?

 Хізер вхопилась за шанс відвернути його увагу. Вона повела його повз портрети і розповідала про всіх, чиї імена вона пам’ятала.

 - Це Леді Марі Франсей, - розповідала вона. – Я її знаю, тому що вона дуже вродлива. А це єпископ Генрі Толлер. А тут, Джеймс Толлер, в кучерявій перуці. Ось цей, із рушницею – Едвард Толлер-Франсей. Я думаю, його вбили на війні.

 Поки вона йшла, то помічала дуже змішаний вираз на Робертовому обличчі. Хізер думала, що вона його розуміє. Деякою мірою це була гордість, деякою – розгубленість, як коли Роберт вперше побачив будинок. Вона подумала, що почувалася б так само дивно, дивлячись на всіх людей, хто б народився в її родині після неї. Жоден з них не виглядав так само як Роберт. В декого з них були темні очі та світле волосся, але жоден з них не мав смуглявих дещо скошених рис Робертова обличчя.

 - Вашого портрета немає, чи не так? – сказала вона, коли вони знову опинились у портрета сера Френсіса, що кланявся королеві Єлизаветі І.

 Змішані почуття Робертова обличчя поступилися яскравій посмішці, якій Хізер, чомусь, не вірила. Вона знала, що йому знов завдали болю.

 - Тут жодного і не буде, - сказав він. – З мене намалювали портрет, але я насмілюся сказати, що його спалили коли мене… коли мене закопали. Мій брат одружився з леді, яка була затятою пуританкою, що терпіти на могла моє магічне мистецтво. – Його яскрава усмішка стала ще яскравішою. – Вона була з Франсеїв. – І, так, ніби він був радий змінити тему, він повернувся та вказав на меншу галерею. – О, тут ще кімната з портретами, якої при мені не було.

 - Це Кімната Ворожнечі, - пояснила Хізер. Вона також була рада змінити тему. – Тут портрети всіх Франсеїв та Толлерів, які ворогували двісті років тому.

 Роберт обійняв себе обома руками та вибухнув реготом. Він сміявся, відкинувши назад голову, поки Довга Галерея не задзвеніла.

 - Просто чудово! Я наклав на них прокляття, згідно якого, Франсеї повинні ненавидіти Толлерів, як помсту дружині мого брата. І спрацювало! Воно спрацювало! А через що вони сварилися?