Диригент

Середа, 31 серпня 2005 р.

Знахар глянув на Дюпре, перш ніж торкнутися зомлілого чоловіка.

— Я не брешу. Мені заборонено казати неправду. Такою є моя угода з Господом. Якщо треба збрехати, це маєте зробити ви.

— Жодних проблем, — погодився агент, який раптом пожвавішав. Знахар стулив повіки й почав проводити руками по голові пораненого.

Трохи згодом він перейшов на живіт, підняв багатошарову імпровізовану пов’язку, накладену Шарбу, і надзвичайно обережно просунув туди праву руку, бурмочучи якусь молитву. Розплющивши очі, він перевів погляд на Дюпре й кивнув.

Агент нахилився над непритомним чоловіком і, схопивши його за підборіддя, легенько потрусив.

— Прокиньтеся.

Той розплющив очі, очманіло подивився на нього й підніс долоні до живота.

— Не ворушіться, — наказав Дюпре, притримуючи його руки. — Цей чоловік — місцевий знахар, який живе на болотах. Він допоможе вам. Як вас звуть?

— Домінік, — прошепотів незнайомець.

Джонсон скинув піджак, згорнув натроє і підклав йому під голову. Ошелешений, Домінік хапав ротом повітря.

— У мене нічого не болить, — здивовано констатував він.

— Біль може повернутися, якщо він припинить магічний ритуал.

— Ні! — заблагав чоловік. — Будь ласка...

— Добре. Домініку, чи є ще хтось у будинку? Ви чекаєте на відвідувачів?

— Ні.

— Чудово. А де дівчатка?

— Померли. Але ми не вбивали їх, — задихаючись, мовив він. — Вони потонули, коли вода піднялася... під час бурі.

— Пропали й інші дівчатка, ті, кого викрали наступної ночі після урагану, — наполягав Дюпре.

Домінік міцно заплющив очі. Коли він розплющив їх, по його щоках котилися величезні сльози.

— Даремно я вплутався у цю історію. Лен вмовив мене. Обіцяли кругленьку суму. Вони приїхали сюди й знайшли їх мертвими. Лен дуже розсердився. Їм наказали все прибрати... тому він покликав мене. Я знав, чим займається Лен, і часто просив його дати мені спокій. Там замішані великі гроші, але ці типи дуже небезпечні.

— Ви маєте на увазі Самеді?

Ствердний кивок.

— Ви бачили його? Знаєте, хто він? — з надією спитав Дюпре.

Чоловік мотнув головою і скорчив гримасу, що мала зійти за  усмішку.

— Ви не уявляєте, з ким маєте справу, правда? Це ж Самеді, — відказав він таким тоном, наче говорив про якесь божество.

— Дівчата з Нола. Де вони?

Домінік заплющив очі, зітхнув і зробив заперечний жест.

— Я не можу розповісти вам про це.

— Проблем у вас більше ніж достатньо. Допоможіть нам, будьте так ласкаві. А ми допоможемо вам.

— Ви не розумієте. Вони вб’ють мене.

— Це ви нічого не розумієте. Буду відвертим. У вас дуже серйозна рана там, внизу. — Він вказав на його живіт і підняв йому голову, дозволяючи роздивитися мішанину кишок. — До найближчої лікарні тисячі миль. Якщо ми не допоможемо вам, ви помрете за кілька годин. А я нікуди не вивозитиму вас, поки вважатиму, що дівчатка можуть перебувати десь у глибинах цього величезного маєтку. Я перевірю кожен склад, кожну бочку, навіть якщо мені доведеться витратити кілька днів на пошуки. Ми поїдемо лише тоді, коли я знайду їх — живих або мертвих.

Домінік стиснув губи, заворожено роздивляючись свій живіт.

Дюпре позирнув на знахаря і кивнув йому. Той злегка ворухнув рукою. Домінік закричав від болю, його обличчя вкрилося краплинками поту.

— Допоможіть нам. Тоді ми витягнемо вас звідси.

— Вони карають зрадників. Це в тисячу разів гірше за смерть.

Збліднувши, Дюпре інстинктивно торкнувся грудей і відчув, як давні рани запалали під одягом. Серце забилося у пришвидшеному темпі. Він спробував заспокоїтися.

— Ми захистимо вас.

— Захистите? Який, у біса, захист? Лен сказав мені, що вони мають своїх людей у поліції.

Булл і Дюпре стривожено переглянулися. Вони не розглядали такої можливості.

Дюпре вийняв посвідчення і підніс його до очей Домініка.

— Поліція тут ні до чого. Ми — агенти ФБР. Ви станете учасником програми захисту свідків. Нове ім’я, нове життя подалі від небезпеки.

Напружено розмірковуючи, Домінік дивився на документ. Дюпре покосився на знахаря і кивнув. Чоловік ледь помітно сіпнувся, але цього вистачило, аби Домінік знову заверещав.

— Їх мали привезти вчора або позавчора. Дівчатка, яких тримали нагорі, померли під час бурі. А де дівчатка, викрадені з Нола?

Знахар зробив кілька рухів руками, і на обличчі Домініка проступило полегшення.

— Ви витягнете мене звідси й допоможете почати нове життя під новим іменем.

— Даю вам слово.

Домінік заплющив очі.

— Вони в маєтку.

— Ми оглянули будинок. Нікого немає, — мовив Джонсон до Дюпре. — Усе збереглося точнісінько таким, яким було за часів, коли там працювала плантація.

— У кухонній шафі є подвійне дно, — прошепотів Домінік.

Джонсон і Шарбу рушили до дверей разом із рибалками.

— Візьміть човен, — порадив Булл.

Дюпре окинув Домініка пильним поглядом. Білий чоловік приблизно його віку. Стан був критичним: він помітно бліднів; очі виражали відстороненість, властиву тим, хто майже здійснив перехід в інший світ.

— Самеді приходив сюди? Він бачив, що трапилося з дівчатками?

— Ні. Він не приходить сюди.

— Хто той мертвий тип нагорі?