Диригент

— Як я сказав вам учора, всі інспектори виїжджають до регіонів, де сталися стихійні лиха, хоча жоден із них не побував у всіх місцях, вказаних у вашому списку, — дехто відвідав щонайбільше два. Це нормально. Ті, хто мешкає у Техасі, займаються збитками, завданими торнадо, а ті, хто мешкає у Нью-Йорку, займаються пошкодженнями на узбережжі, на сході країни. Усі фахівці добре знають типи руйнувань, спричинені небезпечними метеорологічними явищами.

— А як щодо дітей?

— Дев’ятеро з наших інспекторів мають трьох дітей і більше. Ми знайшли двох чоловіків із синами на ім’я Майкл: одному Майклу двадцять п’ять років, а другий — дворічний хлопчик — загинув в автотрощі. Страшна втрата, безглузда випадковість...

— А що скажете стосовно відпусток? — наполягала вона.

— Скажу, що наразі у відпустці перебувають троє інспекторів — двоє жінок та один чоловік. У жодного з них відпустка не збігалася з двома чи більше датами, названими вами вчора.

— Що відомо про інспектора, який перебуває у відпустці сьогодні?

— Я б не розглядав цієї кандидатури, — насмілився припустити Ландіс, який, судячи з усього, добряче розважався. — Це наш наймолодший інспектор. Йому тридцять два роки, він щойно одружився і проводить медовий місяць на Гавайських островах.

Амая була змушена визнати, що Ландіс мав рацію.

— Також я перевірив місця народження інспекторів, — енергійно провадив далі чоловік. — Як з’ясувалося, ніхто з них не є уродженцем жодного з регіонів, що фігурують у вашому списку.

Амая зітхнула, малюючи нерозбірливі каракулі в записнику.

Невже вона схибила? Вона була певна, що рухається у правильному напрямку і знайде якусь зачіпку, що приведе її до минулих подій, точки відліку злочинів диригента. «Те, що гусінь називає кінцем світу, весь світ називає метеликом, — подумала вона. — Де, як і чому наша гусінь вирішила покласти край старому життю і змінити личину?»

— Щоправда, один із наших співробітників має другий будинок у Ґальвестоні.

Напружившись, Амая метнула багатозначний погляд на Дюпре.

— Розкажіть мені про нього.

— Роберт Девіс. Хороший, надійний, дуже серйозний чоловік. Працює у нас багато років. Не можу назвати його моїм другом, однак ми часто спілкуємося. Він належить до потрібної вам вікової категорії, але все інше не сходиться. Я нічого не знав про його другий дім. Інформація спливла, коли він подав клопотання на отримання компенсації за пошкодження його житла, що, само собою, було застраховане у нашій Асоціації.

— Якого типу пошкодження?

— Вандалізм. Це клопотання не розглядалося, оскільки до нього мала додаватися заява, підписана у поліції, а Девіс, вочевидь, забрав її з відділку.

— Але ж Роберт Девіс не пішов у відпустку, правда?

— Ні. Повторюю: він не відповідає вашому опису. Девіс — один із наших найкращих інспекторів, його перевели до центрального офісу в Техасі, Остін. Він там проживає. Ніколи не просив надати йому відпустку — лише брав відгули. Останнім часом йому довелося робити це частіше через необхідність догляду за своєю дружиною. Саме тому він не виїжджав до жодного зі зруйнованих ураганом місць, що фігурують у вашому списку.

— Його дружина хвора?

— Ні, дещо слабка. Вагітність високого ризику через вік.

— Чи має він інших дітей?

— Так, але кількість не збігається. Він має двох дітей — хлопчика й дівчинку. — Ландіс протяжно вимовив останнє слово, шукаючи дані. — Томасу дванадцять років, а Мішель — дев’ять.

— Ви сказали «Мішель»?

Амая написала «MIC» під надряпаною нею карлючкою, схожою на серце. Вона високо підняла аркуш, аби Джонсон та Дюпре побачили його.

— Ой! Я не подумав... — збентежено пробурмотів Ландіс. — Який же я бовдур! Я шукав хлопчика.

Амая обережно усміхнулася, думаючи про перспективи, що відкривалися перед нею.

— А ви часом не знаєте, чи грає його донька на скрипці?

— І син, і донька грають на скрипці. Діти наших співробітників показують виставу на Різдво. Різні філіали поширюють це привітальне відео на фейсбуку.

Амая гучно засопіла, намагаючись заспокоїтися.

— А ви не знаєте, який термін вагітності у його дружини?

— Ні, точно не знаю. Але вона має от-от народити. Тут написано, що Девіс узяв відгул на кілька днів з огляду на майбутнє батьківство.

Олівець випав з її пальців і покотився під апаратуру.

Ландіс вибачився.

— Мені прикро, що я не побачив цього раніше, коли ви питали про відпустки. Річ у тім, що у нашій Асоціації відгули при народженні дитини не вважаються відпустками й не значаться у загальному списку.

Амая не відповіла. Її немов заціпило. Думки вирували на шаленій швидкості, поки вона знову і знову перевіряла дані. Жінка мала от-от народити, тож термін становив близько сорока тижнів. Якщо йшлося про вагітність високого ризику, лікарі могли готуватися до завчасних пологів. Девіс, імовірно, довідався, що його дружина при надії, коли сталася перша затримка менструації — вісім місяців тому. Саме тоді були скоєні нові злочини, причому все почалося у місці, де знаходився його другий будинок. Приголомшена значущістю цього відкриття, вона розвернулася до Джонсона й Дюпре.