Диригент

— Інспекторко. Перемикання. Інспекторко Саласар. На зв’язку Паула Тібодо. Перемикання.

Амая здивовано глипнула на Аннабель, яка жестом заохотила її відповісти.

— Слухаю вас, Пауло. Перемикання.

— Мабуть, це видасться вам дурницею. Річ у тім, що мені довелося слухати вашу розмову... Перемикання.

— Авжеж, Пауло. Я дуже вдячна вам за допомогу. Ви хотіли щось сказати мені? Перемикання.

— Так. Отой лікар нагадав мені про дружину нашого кузена Тіма, яка теж не хотіла знати стать майбутньої дитини й довідалася лише тоді, коли наша племінниця з’явилася на світ. Нам було дуже соромно приходити до лікарні без подарунка через цю невизначеність. Ми вирішили проблему, зателефонувавши до квіткової крамниці на території лікарні: вони мають список усіх дівчаток і хлопчиків, що мають народитися того чи іншого дня. Треба тільки назвати ім’я матері й номер палати. Ми принесли пелюшки, браслети, ведмедиків, квіти — все у рожевій гамі. Моя зовиця досі дивується, як ми дізналися. — Вона засміялася. — Я можу спробувати, якщо бажаєте. Перемикання.

— Звичайно, Пауло, — з усмішкою мовила Амая. — Сімейна лікарня Сетон. Перемикання.

Зачекавши кілька секунд, вона почула гудки й жіночий голос на іншому кінці дроту.

— Добрий день! Я б хотіла надіслати двадцять троянд і кілька повітряних кульок пацієнтці, яка щойно народила. На жаль, я не знаю номера палати й статі дитини.

— Як звуть пацієнтку?

— Сеньйора Девіс. Наталі Девіс. Я знаю, що її поклали у лікарню. Планові пологи.

— Ви трохи поспішили, моя люба. Вашу подругу покладуть у лікарню післязавтра. Якщо хочете, можете заплатити за квіти зараз, а ми надішлемо їх, щойно вона народить.

— Не варто. Якщо вона прибуде до лікарні післязавтра, я підійду туди й сама виберу квіти. А ще прикрашу кульками й додам красиву листівку, — відказала Паула.

— Як бажаєте. Ми завжди до ваших послуг, — попрощалася квіткарка.

Паула обірвала зв’язок.

— Що скажете? Перемикання.

— Скажу, що ви геній, Пауло. Перемикання і кінець зв’язку.

68. Чи настали сутінки в Бастані?

Болота

Дюпре знову глянув на Амаю, яка так міцно вчепилася у поруччя містка, ніби вважала його джерелом своєї мисленнєвої енергії. Чоловік підступив ближче, витягнув руки вперед і показав їй аркуш із зображенням серця.

— Гарний малюнок.

— Я навчилася малювати серця, коли мені було дванадцять. Один лікар показав мені, як це робиться.

— Моє серце здавлене посередині, нагадує одну з пасток для восьминогів, які використовують у Японії.

— Такоцубо, — мовила вона.

Дюпре усміхнувся, роздивляючись її із властивим йому виразом, який раніше насторожував її. Цього разу вона не нервувалася.

— Якби вас попросили описати своє минуле одним словом, виділити один-єдиний аспект або відтінок, що б це було?

Вона відповіла без жодних вагань:

— Ніч. — Вона витримала паузу. Дюпре був певен, що її мозок обмірковує сказане. — День у Бастані був більш-менш стерпним, проте, коли на долину опускалася ніч...

— А зараз? Чи настали сутінки в Бастані, Саласар?

— Там завжди панує ніч.

Дюпре обдарував її печальною, але ніжною усмішкою.

— Ви боїтеся темряви, Саласар.

Амая розімкнула губи, пориваючись відповісти, однак не могла добрати слів.

— Ось чому ви залишаєте світло увімкненим, коли спите.

Вона промовчала.

— Вам страшно, але ви освітлюєте спальню, бо хочете бачити появу вашого ворога. Вам страшно, але ви чекаєте на його прихід, і це робить вас надзвичайно сміливою людиною.

Вона потупилася. Дюпре лагідно взяв її за підборіддя, змусивши поглянути на нього.

— Я зрозумів це, коли вперше побачив вас на лекції. Тоді ви були студенткою Університету Лойола. Згодом, у Квантіко, я зустрів вас знову. Ви природжена слідча. Спробуйте контролювати свій гонор... не повністю, але певною мірою. Якщо ви ігноруватимете поклик інстинктів, то будете пересічною інспекторкою, однією з багатьох.

І дослухайтеся до свого серця. Тоді ви станете однією з найталановитіших слідчих, яких мені пофортунило знати особисто. Дослухайтеся до свого серця, тому що ми троє — ви, я, Скотт Шеррінґтон — маємо дещо спільне. У нас зупинилося серце, та ми з якоїсь причини повернулися з потойбіччя. Ми мусили померти, аби навчитися тікати з пекла. Наша перевага полягає в тому, що ми не лише запам’ятали дорогу туди й назад, а й навчилися розпізнавати людей, які ступили на цей шлях.

— Проклятий привілей, — пробурмотіла вона.

— Я маю попросити вас зробити мені одну послугу. У Нола живе одна людина. Нянька — жінка, яка замінила мені матір. Її будинок знаходиться у Треме. Я знаю, що цей район дуже постраждав. Однак вона сказала, що знайде прихисток на стадіоні «Superdome».

— Я не знаю, чи уклали списки евакуйованих. Спробую розпитати, — мовила вона.

Дюпре кивнув, усвідомлюючи, що просив неможливого, але він мусив сказати це.