Диригент

— Ми зовсім близько від готелю. Французький квартал майже не пошкоджений. Цікаво, чи відчинений найстаріший бордель міста? Твоя версія?

Небо набуло бірюзового відтінку, коли вони дісталися вулиці Дофін о сьомій двадцять. Ворота готелю з аналогічною назвою були замкнені, а прапори, що зазвичай прикрашали фасад, зникли.

Амая наблизилася до парадних дверей і спробувала розгледіти щось крізь щілини між дошками. Раптом двері розчахнулися, і перед нею постала одна з власниць готелю. Без зайвих слів жінка кинулася до неї і  з силою пригорнула до грудей.

— Дякувати богу! Я рада, що з вами все добре. А де інші? Я дуже розхвилювалася, коли вони не повернулися.

— З ними все гаразд за нинішніх обставин, — насилу видавила Амая.

Жінка відпустила її і стиснула в обіймах Шарбу.

— Проходьте, будь ласка, — мовила вона після закінчення цієї прелюдії. — Мені доводиться зачиняти ворота. Довкола вистачає зневірених людей, здатних убити заради того, щоб увійти сюди. — Вона хутко затягла їх усередину і знову замкнула ворота на засуви.

— Чи залишилися постояльці у готелі?

— Так. Більшості з них немає куди вертатися. Їхні будинки затоплені. Інші бояться виходити надвір; ширяться жахливі історії про те, що коїться в усьому місті. Крім того, до нас навідалися друзі й знайомі, яким нікуди було йти. Я заселила їх у номери ваших колег, але вашу кімнату не чіпала. Я була певна, що ви повернетеся, — усміхнулася вона.

— Можна переночувати у вас?

— Ви були й залишаєтесь моєю гостею. Звичайно.

— Лише одна ніч.

— Можете гостювати скільки завгодно. Їжі майже немає, та ми з сестрами триматимемося до останнього. Сьогодні по радіо повідомили, що влада стурбована через підвищення рівня води у Пончартрейн. Вона боїться, що озеро вийде з берегів і затопить середмістя. Подейкують, що їй знадобляться місяці на осушення затоплених районів і полагодження дамб. Уряд нібито видав наказ про вивезення населення. Солдати обходитимуть будинки й витягатимуть звідти людей.

— Так. Ми теж чули про це.

— Знаєте, що я вам скажу? Я чекатиму на солдатів тут і замкну готель на ключ, коли нас примусять покинути його. Це наш дім і місце роботи. Я не піду звідси, не дозволю чотирьом безсердечним дикунам підпалити його й знищити нашу єдину власність.

Амая та Шарбу мовчки переглянулися.

Вона знову розплилася в усмішці.

— Яка ж я дурна! Базікаю собі й не бачу, як ви втомилися. Я проведу вас. — Вона взяла запалену свічку з реєстраційної стійки. — Єдина проблема — вам доведеться спати в одній кімнаті, всі номери зайняті. — Розвернувшись до Амаї, вона підморгнула їй.

Жінка провела їх сходами, відчинила двері й пройшла вперед, високо піднявши свічку над головою, щоби вони могли добре розглянути обстановку. Після того як Амая спала у кемпінгу каджунів, у покинутому будинку незнайомців, на підлозі лікарні «Черіті», вона зрозуміла, що номер у готелі «Дофін» — взірець досконалості й охайності, особливо якщо порівняти його зі зруйнованими затопленими помешканнями, пропахлими пліснявою. Величезне біле ліжко, вишукані меблі жовто-бежевого відтінку, що нагадував ваніль, дзеркала, чисті простирадла. Амая здивувалася, як швидко її мозок призвичаївся до бідноти.

— Як я вже казала, у нас не залишилося жодних харчів, тож сніданок не включено. Я можу запропонувати вам лише свічку і коробку сірників на той випадок, якщо вона згасне. Гадаю, вам сподобається оце. — Вона рушила до ванної кімнати й освітила її.

Амая зазирнула туди слідом за нею і всміхнулася.

— Незадовго до урагану, — пояснила жінка, — моїй сестрі Грейс спало на думку заповнити водою всі ванни до країв. Не шкодуйте її. Вистачить на все — і на миття, і на пиття. Вода холодна, але принаймні ми маємо чисті рушники.

Амая відчула неабияке полегшення, скинувши з себе одяг, що був на ній весь час, поки тривала буря. Все одно що позбутися шару шкіри. Вона поклала на стільницю згорнену надвоє світлину, яку носила з собою, й усміхнулась, позирнувши на маленького помаранчевого дракона, подарованого Джейкобом. Потім роздивилася у дзеркалі своє голе тіло. На засмаглих плечах та шиї проступили золотаві смуги. Дівчина обмацала живіт, подумки дякуючи Аннабель за антибіотики, що справді виявилися дуже ефективними і врятували її від інфекції. Вона вилила в умивальник пів відра води. Взяла шматок мила, що пахнув бузком, і піднесла його до обличчя, насолоджуючись ароматом, на який ніколи не звернула б уваги за звичних обставин. Ретельно вимилася, оглядаючи синці й садна, не помічені нею раніше. Наостанок сполоснула волосся і використала ще пів відра води, поки змивала мило. Бажаючи зберегти приємні відчуття, вона, не витираючись, одягнула чисту білизну і бавовняну футболку. Амая давно не почувалася так добре.

— Твоя черга, — мовила вона до Шарбу, пропустивши його до ванної кімнати.

Він увійшов, залишивши двері напіввідчиненими, аби всередину пробивалося світло.