Диригент

Шарбу перерізав ножем стрічки, стараючись якнайменше пошкодити їх. Потім він відійшов на кілька кроків назад, глянув на Амаю, яка кивнула, вдихнувши повітря і натягнувши комір футболки на ніс і рот. Сяйво призахідного сонця, що фарбувало небо у лілово-рожевий колір, недостатньо освітлювало кімнати, де всі двері та вікна були зачинені. Амая замислилася, чи мало помешкання такий вигляд, коли група виявила вбиту родину. Можливо, лікар, який проводив огляд, вдався до таких заходів, аби захистити тіла від високої температури й обмежити доступ комахам. Хай там як, а його зусилля виявилися марними. Ще до того, як Амая побачила трупи, вона почула зловісне гудіння мух. Самка мухи залишає п’ять-шість кладок, кожна з яких містить від сімдесяти п’яти до ста яєць. Період розвитку яйця і перехід до личинки — від двох до двадцяти чотирьох годин. За такої температури личинки стануть лялечками через чотири дні.

Амая спрямувала промінь ліхтаря на тіла, борючись із бажанням різко змахнути з обличчя мух, що зачіпали її своїми брудними лапками, заплямованими кров’ю. Вона тоскно позирнула на двері, жадаючи вийти звідси й мало не піддавшись спокусі побігти геть. Хотілося опинитися якомога далі від смерті — не вдихати її, не споглядати, не відчувати. Опанувавши себе, дівчина стала біля ніг небіжчиків, нахилила голову і прочитала заупокійну молитву. Вона ніколи раніше не робила цього на місці злочину. Їй стало ясно, що такий вчинок почасти пояснювався тим, що вона керувала операцією і в певному сенсі несла відповідальність за них. Так, вона молилася. І чинитиме так решту свого життя. Щоразу, як трапиться вбивство, необхідно вшанувати жертв, дослухатися до них, ототожнити себе з ними, перш ніж відновити справедливість.

Закінчивши, Амая зробила глибокий вдих крізь тканину футболки, розслабилася і дозволила запаху проникнути в її ніздрі. Стало трохи краще. Попри це, вона не розкрила лице. Їй би не вдалося зосередитися, якби мухи торкалися її щік.

Голови жертв, безсумнівно, вказували на північ. Тіла лежали впритул одне до одного. Вбивця забрав із собою мотузки, як і в попередніх випадках. Однак він діяв значно менш обережно. Можливо, хтось із членів родини чинив опір, коли він зв’язував їх, тому що на шкірі виднілися глибокі садна. Пістолет лежав на підлозі, неподалік від правої руки батька — першого елемента страшної композиції. Послідовність була такою: бабуся, дружина, двоє підлітків і один хлопчик допідліткового віку. Приблизно на рівні голови матері стояла скрипка, притулена до стіни. Амая дістала мобільний телефон, який встигла зарядити у кемпінгу. Зв’язку досі не було. Вона зробила кілька знімків, вказуючи Шарбу, як треба освітлювати місце події.

Площа Джексона була вщерть забита людьми. Проходячи повз собор, вони побачили розчахнуті двері. Осяяний свічками вівтар був єдиним джерелом світла, яке надавало блиску позолоченим вітражам. На вході можна було роздивитися прапори Кастилії, Іспанії, Франції та Англії, розвішані попереду зірково-смугастого прапора США з метою віддати шану країнам, що долучили цю землю до цивілізації.

Усередині собору скупчилися сотні осіб.

— Хочеш увійти? — спитав Шарбу, помітивши, що вона зазирає туди.

Амая раптом зніяковіла.

— Ні. Чого б це я хотіла потрапити туди?

— Не знаю, — спробував пояснити він. — Я бачив, як ти молилася у помешканні вбитої родини.

— Тревіс, — уточнила вона.

— Що?

— Прізвище тих людей... Не знаю, чому я це зробила. Якийсь ритуал. Мабуть, у такий спосіб я намагалася примиритися з Тревісами, попрощатися з ними перед тим, як дозволити їм перетворитися на безликі трупи. Сліди, відмітини, лялечки й личинки.

— Я навіть і не думав кепкувати з тебе. Я вважаю правильним, що ти молилася за них. Це не жарт. Можливо, мені б теж не завадило зайти до церкви й подякувати Богу. Куля, що поцілила у Джонсона, призначалася мені.

Амая зупинилася і зачудовано глянула на нього.

— Ти стверджуєш це, тому що він обернувся і в нього влучили.

— Я стверджую це, бо такою є моя думка. Також я певен, що стріляли поліціянти.

Амая роззявила рота від подиву. Потім, узявши Шарбу за руку, вона повела його до сходів і запропонувала присісти.

— Ті молодики попередили нас. Пам’ятаєш? Вони сказали, що патрулі «месників» знищують негрів.

— Гадаєш, у тебе стріляли тому, що ти темношкірий?

— Хлопці не брехали. Я дізнався про це з інших джерел: мені розповіли знайомі. Відбулися інші напади на мостах та естакадах.

У всіх випадках мішенню обирали негрів без зброї.

— Я не виключаю цієї можливості, адже у місті панує анархія.

Але ж ти йшов між Джонсоном та мною. Вони могли поранити будь-кого.

— Коли я викликав підмогу по рації, сталося щось дивне. До того як відгукнулося Центральне відділення, хтось відповів першим, людина, яка знає нас достатньо добре, аби припустити, що Булла підстрелили.

— Ти маєш на увазі, що ті месники переслідували вас двох?

— Не знаю. Булл сказав, що Домінік зізнався: в поліції є люди, які працюють на Самеді. І він говорив не про патрульних, а про керівництво.

Амая звела очі до неба. Після сьомої вечора світло потроху тьмяніло.