Дитинство. Молодість. Літня пора

Мати знає, що вихваляти німців надто відкрито — не дуже добра ідея, але часом, коли хлопчик і батько гуртом нападають на неї, відкидає свою стриманість. «Німці — найкращий народ у світі, — каже вона. — Тільки той страхітливий Гітлер завдав їм таких незмірних страждань».

Її брат Норман не згоден. «Гітлер дав німцям змогу пишатися собою», — каже він.

Мати і Норман разом подорожували по Європі в 1930-х роках, і то не тільки по Норвегії та шотландських верховинах, а й по Німеччині, гітлерівській Німеччині. Їхня родина — Брехери і Дюб’єлі, — походить із Німеччини або принаймні з Померанії, що тепер уже Польща. Чи добре походити з Померанії? Хлопчик не певен.

— Німці не хотіли воювати з південноафриканцями, — каже Норман. — Вони люблять південноафриканців. Якби не Сметс, ми б ніколи не пішли воювати проти Німеччини. Сметс був шахрай. Він продав нас британцям.

Батько і Норман не люблять один одного. Коли батько хоче допекти матері під час їхніх пізніх вечірніх сварок на кухні, він дорікає їй її братом, що не пішов воювати, а марширував натомість з пронімецькою організацією «Ossewabrandwag». «Це брехня! — сердито наполягає мати. — Норман не був у «Ossewabrandwag». Запитай його, він сам тобі скаже».

Коли хлопчик запитує матір, що таке «Ossewabrandwag», вона запевняє, що це просто дурниці, люди, які ходять по вулицях зі смолоскипами.

Пальці правої руки Нормана жовті від нікотину. Він живе в готельній кімнаті в Преторії, і то вже багато років. Він заробляє гроші, продаючи свою брошуру про джиу-джитсу, яку рекламує на спеціальних сторінках газети «Pretoria News». «Вивчайте японське мистецтво самозахисту, — сказано в рекламі. — Шість неважких уроків». Люди надсилають йому поштові замовлення вартістю десять шилінгів, а він висилає їм брошуру: один складений учетверо аркуш з ескізами різних захватів. Коли джиу-джитсу не дає йому досить грошей, він продає ділянки землі за дорученням одного агентства з нерухомості. Норман лежить у ліжку щодня до полудня, п’є чай, курить і читає оповідання в журналах «Argosy» і «Lilliput». Пополудні він грає в теніс. 1938 року, дванадцять років тому, він був чемпіоном Західної провінції серед одинаків. Він досі сподівається грати на Вімблдоні в парі, якщо зможе знайти партнера.

Наприкінці свого візиту, перед від’їздом до Преторії, Норман відводить хлопчика вбік і кладе в кишеню його сорочки коричневу десятишилінгову купюру. «На морозиво», — бурмоче він: ті самі слова щороку. Він любить Нормана не тільки за подарунок (десять шилінгів — чималі гроші), а й за те, що той пам’ятає, ніколи не забуває згадати про нього.

Батько віддає перевагу другому братові — Лансу, шкільному вчителеві з Кінґвільямстауна, що теж воював за Британію. Є ще й третій, найстарший брат, той, що втратив ферму, але про нього ніхто не згадує, крім матері. «Бідолашний Роланд», — бурмоче мати, похитуючи головою. Роланд одружився з жінкою, яка назвала себе Розою Ракоцькою, донькою вигнаного польського графа, проте її справжнє ім’я, за словами Нормана, — Софі Преторіус. Норман і Ланс ненавидять Роланда — і через ферму, і через те, що він під п’ятою в Софі. Роланд і Софі тримають у Кейптауні пансіон. Одного разу хлопчик їздив туди разом із матір’ю. Софі виявилася опасистою білявою жінкою, що ходила в шовковому халаті о четвертій годині пополудні й курила сигарети в мундштуку. Роланд — спокійний чоловік із сумовитим обличчям і ґулястим червоним носом від опромінення радієм, яке вилікувало його від раку.

Хлопчик любить, коли батько, мати і Норман починають політичні суперечки. Він насолоджується запалом і пристрастю, нещадними словами, які злітають з їхніх вуст. Він здивований, що погоджується з батьком, чоловіком, якому найменше зичить перемоги: англійці добрі, а німці погані, Сметс був добрий, а націоналісти з Національної партії — погані.

Батько любить Об’єднану партію, він любить крикет і регбі, проте хлопчик не любить батька. Він не розуміє цієї суперечності, але й не хоче розуміти її. Навіть ще до того, як він побачив батька, тобто до його повернення з війни, хлопчик вирішив, що не збирається любити його. Отже, в певному розумінні ця нелюбов абстрактна: він не хоче мати батька або принаймні не хоче батька, що живе з ним в одному домі.

Найдужче він ненавидить у батька його особисті звички. Він ненавидить їх так, що на саму думку про них з огидою здригається: ненавидить гучне висякування вранці у ванні, душний запах мила «Lifebuoy», який він лишає після себе, а також обідок піни і зголеної щетини в раковині. А найбільше він ненавидить батьків запах. З іншого боку, він усупереч самому собі любить охайний батьків одяг, темно-бордову краватку, яку той вдягає замість метелика в суботу вранці, його струнку постать, швидку ходу, змащене брильянтином волосся. Хлопчик і собі змащує брильянтином волосся, формує чубчик.