Дитинство. Молодість. Літня пора

— Якби ти приніс бухгалтерські книги додому, — пропонує син батькові, — я б допоміг тобі перевірити.

Батько хитає головою, і син здогадується, чому. Батько, говорячи про бухгалтерські книги, неодмінно стишує тон, немов то священні книги, немов ведення записів у них — священицька функція. Все його ставлення немов свідчить, що в тій праці є щось більше, ніж застосування елементарної математики до колонок цифр.

— Не думаю, що я можу взяти ті книги додому, — каже батько. — Тільки не потягом. Брати такого не дозволять.

Син із повагою ставиться до цих слів. Що сталося б із компанією, якби на батька напали і вкрали ті священні книги?

— Тоді дай я приїду в місто наприкінці вашого робочого дня і заступлю місіс Нордін. Ми з тобою могли б іще попрацювати від п’ятої до восьмої, — каже він.

Батько мовчить.

— Я б просто допоміг перевіряти. Якщо там є щось конфіденційне, я обіцяю не дивитися.

Коли він прибуває на свою першу зміну, місіс Нордін і продавці вже пішли. Його представили братам.

— Мій син Джон, — каже батько, — що запропонував мені допомогти перевіряти.

Він тисне їм руки: містерові Родні Сілвермену, містерові Баррету Сілвермену.

— Я не певен, що ми маємо змогу платити вам зарплату, — каже містер Родні. А потім повертається до брата: — Баррете, хто, по-твоєму, дорожчий: доктор філософії чи дипломований бухгалтер? Може, нам доведеться взяти позику?

Усі регочуть із цього жарту. Потім йому пропонують тариф: точнісінько таку саму платню, яку він заробляв студентом шістнадцять років тому, переписуючи дані про родини на картки під час муніципального перепису.

Разом із батьком він умощується в скляній кабінці бухгалтерів. Їхнє завдання просте. Вони перевіряють рядок за рядком накладні, підтверджуючи, що цифри з них правильно переписано в бухгалтерські книги, відзначаючи їх червоним олівцем, перевіряють суми внизу кожної сторінки.

Син і батько сідають до роботи і ревно працюють. Десь раз на тисячу записів вони натрапляють на помилку, якісь дрібні п’ять центів, недописані чи приписані. А загалом бухгалтерські книги в бездоганному порядку. Як позбавлені сану священики стають найкращими коректорами, так, здається, й позбавлені практики адвокати стають найкращими бухгалтерами — позбавлені практики адвокати, яким у разі потреби допомагають їхні надміру освічені й не повною мірою зайняті сини.

Наступного дня по дорозі до фірми Джон потрапляє під зливу. Приходить мокрий, як хлющ. Скло скляної кабінки запріло, він заходить не стукаючи. Батько горбиться за столом. А в кабінці є й друга постать — жінка, молода, з очима газелі, м’якими вигинами, одягає плащ.

Джон мов прикипів до землі.

Батько підвівся.

— Місіс Нордін, це мій син.

Місіс Нордін відвертає погляд, не пропонує руки.

— Я йду, — каже вона, звертаючись не до нього, а до батька.

За годину пішли додому й брати. Батько нагрів чайник і заварив каву. Сторінка за сторінкою, колонка за колонкою вони ревно переглядали папери аж до десятої години вечора, коли батько заблимав очима від виснаження.

Дощ ущух. По безлюдній Рібек-стріт вони пішли до станції: двом чоловікам, більш-менш дієздатним чоловікам, уночі безпечніше, ніж одному, і набагато безпечніше, ніж самотній жінці.

— Як довго місіс Нордін працює з тобою? — запитує син.

— Вона прийшла в лютому.

Він чекає більшого. А більшого й немає. Запитати він міг би багато. Наприклад: як так сталося, що місіс Нордін, що прикриває голову хусткою і, напевне, мусульманка, прийшла працювати в єврейську фірму, де немає жодного родича чоловічої статі, щоб пильнувати й захищати її?

— А вона добре працює? Ефективно?

— Дуже добре. Дуже ретельна.

Син знову чекає більшого. І знову на цьому й кінець.

Запитання, яке він не може себе змусити поставити, таке: «Що означає для серця такого самотнього чоловіка, як ти, сидіти день у день, у кабінці, не більшій за багато тюремних камер, поруч із жінкою, що не тільки така ефективна у своїй роботі й така ретельна, як місіс Нордін, а ще й така жіноча?»

Адже саме це й становить головне враження, яке збереглося в нього від короткої зустрічі з місіс Нордін. Він сказав, що вона жіноча, бо не має кращого слова: жіноче — це крайнє розрідження жінки, і то таке, що вона стає духом. Якщо одружитися з такою жінкою, то що означало б для чоловіка долати щодня простір від піднесених висот жіночого до земного тіла жінки? Спати з такою істотою, обіймати її, нюхати й мацати її — що це означало б для душі? А бути поряд із нею цілий день, відчувати її найменший порух: чи сумне батькове «ні» на запитання доктора Шварца — «Чи стосунки з протилежною статтю були джерелом задоволення для вас?» — пов’язане бодай трохи з тим, що на схилі віку батько зіткнувся віч-на-віч із такою красою, якої ніколи не знав раніше і володіти якою ніколи не може сподіватися?

Дослідити: навіщо запитувати, чи батько кохає місіс Нордін, якщо він із такою очевидністю сам закохався в неї?

Недатований фрагмент

Ідея для оповідання.