Дитинство. Молодість. Літня пора

Теми, які треба розвинути далі: батько і чому він живе разом із ним. Реакція жінок у його житті (розчарування).

Недатований фрагмент

По радіо викривають комуністів-терористів, а також їхніх одурених жертв і приятелів у Світовій раді церков. Теми викриттів можуть змінюватися щодня, проте властивий їм тон залякування — ні. Цей тон знайомий йому ще зі школи у Вустері, де раз на тиждень дітей, від наймолодших до найстарших, заганяли в актову залу й промивали їм мозок. Голос такий знайомий йому, що, почувши перші звуки, він відчуває нудоту і нахиляється вимкнути радіо.

Він — продукт занапащеного дитинства, такого висновку Джон дійшов давно, але дивується, що найбільшої шкоди йому завдано не в закритому просторі дому, а на відкритому місці, в школі.

Інколи він читав книжки з теорії освіти, і в працях представників голландської кальвіністської школи почав упізнавати основу тієї форми шкільництва, яку застосували до нього. Мета освіти, стверджували Абрагам Куйпер і його учні, — сформувати дитину як члена церковної громади, як громадянина, як майбутнього батька чи матір. Саме слово «сформувати» змушує його задуматися. Протягом його навчання у вустерській школі вчителі, й самі сформовані зусиллями послідовників Куйпера, не покладали рук, щоб формувати його і решту довірених їхній опіці хлопчиків, формувати так, як гончар формує горщик, натомість він, використовуючи мізерні, жалюгідні, невиражені засоби, наявні в його розпорядженні, намагався чинити їм опір — чинити опір тоді, як намагається чинити й тепер.

Але чому він чинив такий затятий опір? Звідки походив той опір, та відмова визнавати, що кінцева мета освіти — сформувати його відповідно до якогось наперед визначеного образу, бо інакше він не мав би ніякої форми, а животів би в природному стані — дикун, позбавлений спасіння? Тут може бути лише одна відповідь: осередок його опору, його теорія, протиставлена їхньому куйперизму, походили, напевне, від матері. Тим або тим чином завдяки своєму вихованню як доньки євангелістського місіонера, а найімовірніше, завдяки своєму єдиному року в коледжі, року, після якого вона отримала диплом із правом викладання тільки в початковій школі, вона засвоїла альтернативний ідеал вихователя і його завдання, а потім якось передала цей ідеал своїм дітям. Завдання вихователя, на думку матері, полягало в з’ясуванні та розвитку природних талантів дитини, талантів, із якими дитина народилася і які роблять її унікальною. Якщо уявляти собі дитину як рослину, тоді вихователь повинен живити коріння тієї рослини і спостерігати її розвиток, а не обрізати їй гілля й формувати, як чинили послідовники Куйпера.

Але які він має підстави для думки, що, виховуючи його, — і його, і брата, — мати взагалі дотримувалась якої-небудь теорії? Чому правда не повинна полягати в тому, що мати дала їм обом змогу животіти в дикунстві лише тому, що й сама виросла дикункою — вона та її брати й сестри на фермі в Східній Капській провінції, де вони народилися? Відповідь дають імена, як він витягує з закутків пам’яті: Монтессорі, Рудольф Штейнер. Ці імена не означали нічого, коли він чув їх дитиною, але тепер, читаючи про освіту, він знову натрапив на них. Монтессорі, метод Монтессорі — тож ось чому йому давали гратися кубиками, дерев’яними кубиками, які він спершу розкидав по кімнаті, думаючи, що вони на те й зроблені, а потім складав один на один, аж поки вежа (неодмінно вежа!) розвалювалася, і він заводив із відчаю.

Кубики, щоб будувати замки, пластилін, щоб ліпити тварин (той пластилін він спершу намагався жувати), а потім, ще до того, як він доріс до нього, конструктор із дисками, стрижнями, болтами, гайками і кутниками.

«Мій маленький архітектор, мій маленький інженер». Мати покинула світ ще до того, як стало безперечно зрозуміло, що він не стане ані архітектором, ані інженером, а отже, кубики й конструктор не справили своїх чарів, мабуть, так само й пластилін («мій маленький скульптор»). Цікаво, чи мати запитувала себе: «А чи не є цей метод Монтессорі великою помилкою?» І чи не думала вона у свої найпохмуріші миті: «Треба було дати тим кальвіністам сформувати його, мені не треба було підтримувати сина в його опорі»?