Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Так настав край Тебальді, і тепер Бах міг панувати без конкурентів.

За цей свій ниций і дріб’язковий учинок син протягом останніх двадцяти років відчував найтяжчі докори сумління, докори, що не минули з плином часу, а навпаки, стали дошкульніші. Перше, що він зробив, повернувшись у країну, — обійшов музичні крамниці, шукаючи платівок Тебальді. Хоч і не знайшов, він натрапив на платівку з кількома виконавцями, де й вона співала кілька тих самих арій. Приніс її додому й програв від початку до кінця, сподіваючись виманити батька з кімнати, як-от мисливець виманює пташку грою на дудці. Батько не виявив ніякої цікавості.

— Ти впізнав голос? — запитав він.

Батько похитав головою.

— Це Рената Тебальді. Хіба ти не пам’ятаєш, як любив колись слухати Тебальді?

Син відмовився визнати поразку. Він сподівався, що коли-небудь, коли його не буде вдома, батько поставить нову, бездоганну платівку на програвач, наллє собі склянку бренді, сяде у свій фотель і дозволить перенести себе до Рима, Мілана чи до якогось іншого міста, де замолоду його вуха вперше розкрилися до чуттєвої краси людського голосу. Син прагнув, щоб батькові груди наповнила давня радість, хотів, щоб батько бодай на годину знову відчув утрачену молодість, забув своє теперішнє розбите і принижене існування. А над усе хотів, щоб батько простив йому. «Пробач мені!» — хотів він сказати батькові. «Пробачити тебе? Господи, за що тут пробачати?» — хотів він почути батькову відповідь. І тоді б він набрався духу і нарешті зізнався б: «Пробач, що я навмисне і з наперед сформованим лихим наміром подряпав твою платівку Тебальді. А крім того, ще за багато іншого, так багато, що на перелік пішов би цілісінький день. За незліченні ниці вчинки, за ницість серця, в якому народилися ці вчинки. Одне слово, за все, що я зробив, відколи народився, і робив із таким успіхом, щоб твоє життя стало злиденним».

Але ні, немає ніяких свідчень, навіть найменших, що під час його відсутності вдома платівку Тебальді ставили й слухали. Тебальді, здається, втратила свої чари, чи, може, батько грає з ним у страхітливу гру? «Моє життя злиденне? Що спонукає тебе думати, ніби моє життя було злиденним? Що спонукає тебе думати, ніби ти мав коли-небудь силу зробити моє життя злиденним?»

Уряди-годи син ставить платівку Тебальді для себе, і, коли слухає, в ньому немов починається якась трансформація. Так, мабуть, було і з батьком 1944 року, його серце теж починало гупати в ритм із серцем Мімі з «Богеми» Пуччіні. А чудова висхідна дуга її голосу, напевне, породжувала в батьковій душі, як-от тепер породжує в його, порив приєднатися до неї в палкому, піднесеному леті.

Що було негаразд із ним усі ці роки? Чому він не слухав ані Верді, ані Пуччіні? Невже був глухий? Чи, може, правда була ще гірша: може, він ще підлітком почув і чудово впізнав заклик Тебальді, а потім із мовчазною манірністю («Я не буду!») відмовився дослухатися до нього? «Геть Тебальді, геть Італію, геть плоть!» А якщо і його батько має піти геть у цій загальній трощі — нехай!

Про те, що відбувається в батьковій душі, він не має уявлення. Батько не розповідає про себе, не веде щоденника, не пише листів. Лише одного разу, випадково, двері трошечки прочинилися. В додатку «Спосіб життя» до суботньо-недільного випуску газети «Argus» він натрапив на анкету «так або ні», яку заповнив і лишив відкритою батько, анкету під назвою «Показник вашого особистого задоволення». Поряд із третім запитанням «Чи знали ви багатьох представниць протилежної статі?» батько поставив галочку в квадратику «ні». Четверте запитання звучало так: «Чи стосунки з протилежною статтю були джерелом задоволення для вас?» — і відповідь знову була «ні».

З можливих двадцяти балів батько набрав шість. Кількість балів п’ятнадцять і вище, стверджує творець того «Показника», такий собі Рей Шварц, доктор медицини і доктор філософії, автор книжки «Як досягти успіху в житті та коханні», найпопулярнішого посібника з особистого розвитку, означає, що респондент був задоволений життям. Натомість кількість балів менша за десять свідчить, що йому треба прищеплювати собі більш позитивний світогляд, і першим кроком у цьому напрямі може бути вступ до якогось клубу або уроки бальних танців.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы