Доба націоналізму

Отже це було переступленням порогу минолої епохи, коли йде про власну національну інтроінспекцію. Ідеал «героя», «европейської людини» – до нього звернулися всюди, де перемагали нові ідеї! Мужі, вкорінені в націю, Чинять історію, а не «часи» й «окруження»… На середньовічні універсалізми не пора. Зле є з нацією, де панують не найкращі: зле, коли нація зажидівлюється – про це говорить історія недвозначно. В науці лібералізм старанно розмежував т. зв. духа він національно звязаної людини. Під кличем «обєктивної науки» поставлено річ «саму по собі» на трон: тоді, коли неможливо працювати над правдою, однаково зобовязуючою й зрозумілою для всіх народів. Лібералізм клав врешті все на карту т. зв. образування, а характер полишав на боці. Його не журило явище, яке заїснувало в европейських країнах за останні десятиріччя, що родини, досягаючи певного щабля на супільній драбині – починають бути вбогі на дітей. Лібералізм множив установи для образування, вірив свято в силу освіти, а не знаходив розвязки проблеми вимирання суспільства.

Всі ці й низка других хвилюючих проблем, що їх залишило конаюче ХІХ століття, найшли свій вислів у Гінтера, як як знаходили вони в других, що стукали до воріт нової доби. Дальший шлях Гінтера був від «героїчної ідеї» до природничо підбулованої «нордійської ідеї». Це був шлях, який проклав німець для Німеччини, але цей шлях у різних виявах відбуває кожна націоналістична ідеольогія, оскільки вона досягає стадію зрілості: від внутрішньої політики до зовнішньої – в органічному повязанні обох аспектів. Антропольогія, про яку тут іде, існувала від десятиліть – Гінтер потрактував її перший – поза певними тезами французького расольога А. Гобіно й знімченого англійця Г. С. Чемберлена – під аспектом історії, політики й моралі. А. Гітлер, А. Розенберг та В. Дарре розвинули теорію Гінтера – перший політичну картину, два другі в новий німецький національний міт; всі вони разом доклали зусиль до того, щоб нордійська теорія стала для німецької нації оруддям змагань за зовнішньо-політичні цілі й завдання.

В чому суть нордійської ідеї Гінтера? «Раса представляється нам – каже він у своєму «Расознавстві німецького народу» – у виді одностайної людської групи, що через властиве їй зєдинення тілесних познак і душевних прикмет, різниться від кожної іншої (в такий спосіб складеної) людської групи й плодить усе лише рівних собі». Основна субстанція німецького народу нордійська; до неї вдерлися ще: вестійська, остійська, динарська, отсбалтійська, фелійська й судетська раси. Висновок для популяційної політики: поодинокі раси мусять множитися окремо, при чому нордійська, як найцінніша раса в світі взагалі – найсильніше.

Як бачимо, Гінтер підкреслює, що з певними формами тіла дідично звязані теж певні духовні й душевні прикмети, як теж риси характеру; вони щоправда при сильному мішанні можуть бути дідично виділено, але в непомішаних расах тісно звязані між собою. Отже з цього випливає, що з певними расами сполучені певні культури й політично-історичні події, та що разом із загином або новим вривом якоїсь раси, з переверствуванням або змішанням двох чи більше рас – ростуть або падуть здібності, зміняється спосіб думання й діяння певного населення. Расознавство це ключ світової історії; кермування расою – це клич до світової політики.

Роди, що творили історію – заявляє Гінтер – були впродовж усього її розвитку, нордійської крови, починаючи від Індій (а навіть найранішого періоду Східньої Азії), через Персію, Грецію, Рим, Францію, Русь аж до Німеччини. Ці роди були нордійськими хвилями, що одна за одною йшли з території теперішньої північної Німеччини (над Остзее) в світ. І навпаки – з загином нордійської раси – приходить до загину народів. Нордійська теорія є очевидно проти «духових рас». В Гінтера й ще більше в Розенберга знаходимо дуже гостру критику всяких других месіянізмів, крім нордійського: «руської людини» Достоєвського, «післанництва сходу» взагалі й усякої «азійської магії»… Зокрема, сильна протисловянська нота помічалася вже у француза-расольога Гобіно: «Словяни – пісав він – є одною з найстарших, найбільше зужитих, найбільше змішаних і звироднілих родин, які лиш є. Вони були вичерпані ще перед кельтами»…