Доба націоналізму

Доктрина націонал-соціялізму відкидає денаціоналізацію чужорасового елементу й насильне поневолення чужої нації. Форми нової запліднюючої нордійської хвили з території Отсзее мусіли змінитися. Цій доктрині йде про те, щоб усі народи відчували, що вони мають завдячувати нордійцям: для всіх їх, нордійці – це фундатори їх держав, їх колишньої величі і слави. І сьогодні, коли нордійці й не хочуть ніким насильно володіти, вони все ж готові помагати поодиноким націям у їх життєвій боротьбі й державному будівництві, але вчитися треба з них, наслідувати їх, ставити перед собою їхні ідеали. Ця тенденція – при европейській діяспорі німців за останні століття, коли вони всюду станули б свідомі своєї нордійської місії – може бути основою імперії в тому розумінні, як це ми бачили вище в Мусоліні. В німецькій расьологічній літературі наводяться широкі таблиці німецьких прізвищ визначних людей у Росії, в балтійських державах, Польщі, Чехії, Мадярщині й т. д., великий відсоток німців у Новому Світі – всі ці тисячі й мільйони не були нордійсько свідомими. Але коли всі вони стали б свідомими нордійцями, то не потребували б кидати своїх теперішніх націй і держав – німецька імперія фактично існувала б, заснована в світовій реалізації нордійського післанництва, до якого надихнув і очолює його – Третій Райх.

Нордійська раса не сповняла за останні часи своєї місії не тільки через брак свідомості, але й з других причин. Як передова в усьому, поносить вона найбільше жертв теж у всіх війнах. Бо напр. старшин в арміях найбільше нордійців, а старшина гине відсотково куди більше, ніж рядовиків. Після війни економічна криза найбільш вдарила знов таки нордійців – і їхні родини поневолені були обмежити число дітей, і т. п. Висновок із цих усіх фактів може бути один – нордійці мають стати расово свідомими й посилити свій евгенічний зріст. Франція негроїзується, другі романські й словянські народи давно перестали бути нордійськими – єдина надія на народи германської мови, що повинні наново знордизуватися. Отже місія німецького націонал-соціялізму в свойому метовому призначенні понаднаціональна – йде про порятунок дегенеруючого людства. Цю місію перебирає на себе перед світом наразі немецька нація під знаком гачкового хреста. Вона стає таким чином носієм і реалізатором високої історичної функції.

Дальший хід думок Гінтера в основному такий: Нордійська раса є найціннішою расою індогерманського німецького народу – отже треба її заховати і розмножити. «Треба сказати ясно – читаємо в нього – що внутрі німецького народу – нордійська кров мусить бути «бажаною», а не-нордійська кров «менше бажаною»… Такий погляд… не звертається проти поодинокої ненордійської людини… він має на меті охоронити бажану нордійську кров перед загином і цю бажану кров рішуче, як це тільки можливо, попирати. Ствердження науки про дідичність, що вартість одиниці, самої по собі, різна від її вартості, як життєдателя – це ствердження буде основою для всякого розваження. Є й бувала нераз тілесно гірше або зле випосаджена одиниця, що дала німецькому народові високі духовні цінності, але вдумчива людина не схоче, щоб вона оставила чи мала б оставити своєму народові нащадків. Її вартість, як одиниці, є власне різною від вартості, як життєдателя – що одначе її, як одиницю, не може якось обезцінювати».

Гінтер витягає зо своєї теорії висновки й для розуміння мистецтва. Так само в ділянці історіознавства – на місце «спіритуалістичної» з одного боку й «матеріялістичної» – з другого, Гінтер видвигає «антропольогічну» історіософію. В ділянці виховання ставить за взірець грецьке «гімназіон»: «Необразованим уважали й того, хто не вмів плавати… хто не міг оцінити людського тіла під оглядом краси й здоровля». Грецьку «кальоскаґатію» ставить він як приклад типово нордійський. Чи злочинець і геній родяться вже собою, чи має взагалі якесь значення виховання? – на ці питання Гінтер дає таку відповідь: «Виховання має надати осягненій добром людині з високовартісними дідичними нахилами – напрямок, зорієнтований на цілість – народ і державу. Сам добір ще не будує доброї держави».

Гінтер і Розенберг у найгострішій опозиції до християнства. Вони протиставлять нордійський ідеал «чести» християнському ідеалові «любови». В одному зо своїх останніх творів «Побожність нордійського роду», розвиває Гінтер ідею нордійської релігійності з її цьогосвітньою побожністю, з почуттям батьківщини й прямуванням до шляхетности, з бездоґматичністю й безпосередністю супроти бога, з її культом тіла (однаково чужим як для гріха, так і для спасення), а передусім – звязаністю з вічними законами природи в звичаях, праві й думанні. «Гелєнець почував себе людиною, що мала творити цінності в божеській природі; середньовічна церква вчила, що людина може творити цінності тільки проти природи, яка видавалася їй небожеською, низькою, що тягне до гріха» – каже він.