Доба націоналізму

Споріднений із цим мітом є міт вождя (Мойсей, Александер, Цезар і Октавіян, Магомед, Кромвель, Хмельницький, Наполеон, Лєнін, Мусоліні, Гітлер). Вождь наділений особливим післанництвом чито особливо від бога чи безпосереднього провидіння, від генія нації, чито, як у Лєніна, від імманентної (й тому по суті не менше ірраціональної) розвоєвої «закономірности». Вождь є особово й часово обмеженим – для нього не існує слово про «невмірущого короля» (le roi est mort, vive le roi!) Де він хоче це обмеження розсадити, там діялося це здебільша шляхом переміни вождівського міту в королівський: Александер проголошує себе сином Аммона, Цезар покликується на божеський початок свого роду, Хмельницький каже єрусалимському патріархові проголосити себе «князем усієї Руси» й наближується родинною політикою до монархічних родів, подібно Наполеон коронується цісаром і через друге подружжя прилучується до династії «з божої милости».

Тісно з вождівським чи королівським мітом, з ірраціональним у політичному бутті нації, звязаний міт месіянізму, про який була вище мова, як питомий для нашої доби. Міт месіянізму конкретизується в імперіяльному міті. Клясичний імперіяльний міт створила була римська імперія: з божого веління вона є уповноваженою злучити в «імперії мира» під володінням римського народу всі народи замешкалаго світу (Pax Romana). Потім еволюціонує цей римський міт у «священну римську імперію» середньовіччя, сьогодні уособлює його фашистівський імперіяльний гін. Іншим типовим прикладом є міт ісламської й османської імперії. В останнім часі заявляється, заснований у національно-московському месіянізмі, імперіяльний міт большевізму – матеріалістично спотворений, але все ж правдивий імперіяльний міт, з жахливою силою держави. Маємо врешті німецький міт крови.

Як не ворожа була доба раціоналізму всьому ірраціональному й як не намагалася вона розумово розвязати всяку містерію – але й вона державам, які оснувала, надавала міти. Зєднаним Державам Північної Америки – міт свободи. Франції – міт прав людини. Вповні чужою для міту стала лібералістична думка вже в другій половині минулого століття; вона позначила своє тавро й на деяких створених по світовій війні нових державах. Ці держави (наприклад – Польща, Чехословаччина) переживатимуть найважчі кризи, бо їх існування не гріє тепло міту! Демократичні держави намагаться сьогодні за всяку ціну творити з «демократії» (як приставлення націоналізмові) свій міт; це може й мати на певний час якесь зовнішнє політичне значення (демократичний бльок проти націоналістичних держав), але нація, що згубила свій міт, сьогодні не знайде його вже в демократії!

Націоналістичні держави розпоряжають і розпоряжали в початках своїх революційним мітом; він окрилює тепер також кожну поневолену націю: це туга за переможним підйомом із упадку, в якому нація, що стає на шлях націоналізму, знаходиться. Коли ми говоримо – «Українська Самостійна Соборна Держава», то чи не вяжеться в нас із цими словами такий емотивно-духовий комплекс, як заповіти минувшини, помщення загинувших за Ідею героїв, визволення з національного гнету й пониження, власна правда у власній хаті й тд., а щойно потім, в далеко меншій ступні, комплекс розумовости?

Ця туга тісно звязана з мітом майбутнього: «Третій Райх, воскресення Imperium Romanum. расовий, чи імперіяльний міт. «Творити нове життя на грані двох світів» – ось міт майбутнього України. Він тісно пов’язаний із цінностями «Европи», як ми казали, скорше з «душевним визнанням» цієї Европи, ніж з її розумовим сприйманням. Врешті – воскресіння міту вождя – мітично вивищеної індивідуальнсти провідника нації. Свою особову й часову обмеженість Вождь перемагатиме ймовірно назначенням свого наступника, при чому ця його функція носитиме риси не менше містичні. Можна собі сьогодні вповні уявити воскресення містерії: «Le chef est mort, vive le chef!».

Справді, чи можна взагалі свідомо «творити» міти й як це знаходять вони ще сьогодні вірних серед нашого, від століть раціонально обтяженого, роду? Воскресення міту можливе було тільки в парі з оцим зворотом людини від раціонального до ірраціонального, шо довершується в нашім часі. Все було так, що людина творила міт – і не можу сьогодні бути інакше. Творець міту мусить тільки вслухатися в тугу й бажання свого часу. Він мусить бути пророком, якого поява в сучасності тісно повязана з загином раціоналістичної доби.

Ще приклад із політично найтверезіших народів, яких знаємо. «Все ще при вступлені в свій уряд нового (велико-бритійського) короля – пише Дібеліюс у своїй книжці про Англію) – визиває герольд усіх, хто заперечив би легітимне право монарха, на двобій на життя та смерть, і, все так жадна сензації лондонська товпа, слухає це з найглибшою богобоязливістю. Не прийде нікому на думку використати нагоду для знаменитиго гумбугу проти монархії й монарха». – Невмірущий державний мат англійців дає їм зовсім окреме місце між націями, що їх не зараховуємо до націоналістичних.