Читаем Долорес Клейборн полностью

Коротше, я взяла каменюку, шо була вставлена в землю на краю криниці. Він якось зловив мене за руку, але я видерла камінь скоріше, ніж він встиг добре взятися. Камінь великий був, весь покритий сухим мохом. Я його підняла над головою. Він на нього глянув. Тогди він уже був витягнув голову з ями, і виглядало так, ніби очі в нього на якихось стрижнях стояли. Я зо всьої сили опустила камінь йому на голову. Вчула, як лупається його нижня щелепа. По звуку було, як кинути фарфоровий таріль на цегляний камін. Після того він уже пішов, полетів донизу в криницю, і камінь разом із ним.

Тут я зомліла. Я не пам’ятаю, як зомліла, лиш як лежала й дивилася в небо. Через хмари не було на шо дивитися, то я закрила очі… лиш як відкрила, в небі знов було повно зірочок. Троха мені знадобилося часу, шоби зрозуміти, шо сталося, шо я була зомліла і хмари знесло, поки я лежала без тями.

Лямпка так і лежала в ожиннику коло криниці і досі світила файно і ясно. Я взяла її і посвітила в криницю. Джо лежав на дні, голова була нагнута на одно плече, руки на животі лежали, а ноги розчепірені. Між ногами лежав камінь, яким я його розчерепила.

Я хвилин п’ять світила на нього, чекала, чи порухається, але ніц подібного. Далі встала й пішла до хати. Мусіла два рази спинятися, бо в голові був туман, але я таки дойшла. Зайшла в спальню, скинула по дорозі одежу й лишила її там, де вона і впала. Я зайшла в душ і просто стояла там під такою гарячою водою, яка лиш могла бути, хвилин десять, не милилася, не мила голову, не робила ніц, лиш стояла лицем так, шоби вода била в нього. Я, певно, там і заснула в душі, але вода стала холодніти. Я скоро вмила голову, доки вода не стала зовсім льодяна, і вийшла. Руки-ноги в мене були всі подерті, а горло боліло, шо страшне, але я не думала, шо від чогось із того вмру. Мені і в голову не прийшло, шо люди подумають про ті подряпини, навіть не кажу про синяки на горлі, після того як Джо знайдуть у криниці. Ну, тогди не прийшло.

Я вдягла нічнушку, впала на ліжко й відразу заснула з увімкненим світлом. Менше ніж за годину зірвалася з криком, бо рука Джо була в мене на нозі. Мені стало на секунду легше, як дойшло, шо то просто сон, але тут я подумала: «А шо як він знов лізе з криниці?» Я знала, шо не лізе, — знала, шо як урізала йому тим каменем і він другий раз упав, то вже зовсім із ним закінчила, — але десь у душі була певна, шо лізе й за хвилину-другу вилізе. І відразу піде по мене.

Я пробувала лежати й вичекати, але не могла — та картинка, як він вилазить із криниці, ставала все ясніша і ясніша, і серце мені билося так сильно, шо я думала, вибухне. Нарешті взула кросівки, знов узяла лямпку й вибігла в нічнушці. Того разу я підповзла до краю криниці. Не могла себе заставити підійти, ні за шо. Я дуже вже боялася, шо його біла рука звідти вилізе з темноти і злапає мене.

Нарешті я посвітила вниз. Він лежав так само, як до того, руки на животі, а голова повернута набік. Камінь так і лежав на своїм місці, йому між ніг. Я довго на то дивилася, і як того разу пішла до хати, то вже до мене зачало доходити, шо він точно вмер.

Я залізла в ліжко, виключила лампу і скоро задала хропака. Останнє, шо я думала, пам’ятаю, було: «Тепер всьо в мене буде добре», але так воно не було. Я встала через пару годин, певна, шо вчула когось на кухні. Само собою, шо я чула на кухні Джо. Попробувала вискочити з ліжка, але ноги мені закрутилися в ковдрах, і я впала на підлогу. Встала й зачала навпомацки шукати вимикач лампи, певна, шо вчую, як його руки в мене на горлі змикаються.

Але того, звісно, не сталося. Я включила світло й обійшла всю хату. Вона була порожня. То я взулася в кросівки, взяла лямпку й побігла назад до криниці.

Джо так і лежав на дні, руки були на животі, а голова на плечі. Але я всьо одно мусіла довго на нього дивитися, доки не завірила себе, шо голова лежить на тім самім плечі. І раз я ввиділа, шо в нього нога рухнулась, хоч то майже точно була тінь. Такого багато було, бо рука, якою я тримала лямпку була не дуже стійка, повірте.

Коли я там присіла із зав’язаним ззаду волоссям, то виглядала як та дівиця на етикетках «Вайт Рок»[22], у голову мені прийшов такий химерний гін, шо не можу, — я подумала, може, то нахилитися так уперед на колінах, доки не полечу додолу в криницю. Мене знайдуть із ним — не ідеальний спосіб піти зо світу, якби так мене питали, — але хоч не в обіймах із ним… і мені не прийдеться вставати зрання з думкою, шо він зі мною в хаті, чи з чуйкою, шо треба побігти назад із лямпкою, перевірити, чи він досі вмерлий.

Тут знов заговорив голос Віри, але того разу він був точно в мене в голові. Я то знаю так само, як знаю, шо він мені той перший раз говорив прямо у вухо. «Єдине місце, куди ти полетиш, — то в ліжко, — сказав мені той голос. — Іди поспи, а як прокинешся, затемнення закінчиться вже по-справжньому. Ти будеш здивована, наскільки все виглядатиме краще, коли вийде сонце».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дело Аляски Сандерс
Дело Аляски Сандерс

"Дело Аляски Сандерс" – новый роман швейцарского писателя Жоэля Диккера, в котором читатель встретится с уже знакомыми ему героями бестселлера "Правда о деле Гарри Квеберта" И снова в центре детективного сюжета – громкое убийство, переворачивающее благополучную жизнь маленького городка штата Нью-Гэмпшир. На берегу озера в лесу найдено тело юной девушки. За дело берется сержант Перри Гэхаловуд, и через несколько дней расследование завершается: подозреваемые сознаются в убийстве. Но спустя одиннадцать лет сержант получает анонимное послание, и становится ясно, что произошла ошибка. Вместе с писателем Маркусом Гольдманом они вновь открывают дело, чтобы найти настоящего преступника а заодно встретиться лицом к лицу со своими призраками прошлого.    

Жоэль Диккер

Детективы / Триллер / Прочие Детективы / Триллеры
Убить Ангела
Убить Ангела

На вокзал Термини прибывает скоростной поезд Милан – Рим, пассажиры расходятся, платформа пустеет, но из вагона класса люкс не выходит никто. Агент полиции Коломба Каселли, знакомая читателю по роману «Убить Отца», обнаруживает в вагоне тела людей, явно скончавшихся от удушья. Напрашивается версия о террористическом акте, которую готово подхватить руководство полиции. Однако Коломба подозревает, что дело вовсе не связано с террористами. Чтобы понять, что случилось, ей придется обратиться к старому другу Данте Торре, единственному человеку, способному узреть истину за нагромождением лжи. Вместе они устанавливают, что нападение на поезд – это лишь эпизод в длинной цепочке загадочных убийств. За всем этим скрывается таинственная женщина, которая не оставляет следов. Известно лишь ее имя – Гильтине, Ангел смерти, убийственно прекрасный…

Сандроне Дациери

Триллер
Смерть в пионерском галстуке
Смерть в пионерском галстуке

Пионерский лагерь «Лесной» давно не принимает гостей. Когда-то здесь произошли странные вещи: сначала обнаружили распятую чайку, затем по ночам в лесу начали замечать загадочные костры и, наконец, куда-то стали пропадать вожатые и дети… Обнаружить удалось только ребят – опоенных отравой, у пещеры, о которой ходили страшные легенды. Лагерь закрыли навсегда.Двенадцать лет спустя в «Лесной» забредает отряд туристов: семеро ребят и двое инструкторов. Они находят дневник, где записаны жуткие события прошлого. Сначала эти истории кажутся детскими страшилками, но вскоре становится ясно: с лагерем что-то не так.Группа решает поскорее уйти, но… поздно. 12 лет назад из лагеря исчезли девять человек: двое взрослых и семеро детей. Неужели история повторится вновь?

Екатерина Анатольевна Горбунова , Эльвира Смелик

Фантастика / Триллер / Мистика / Ужасы