Дорога

Чого це?

Бо куля летить швидше за звук. Буде у тебе в голові ще до того, як ти її почуєш. А щоб почути, тобі потрібна лобова частка, а ще такі штуки, як горбик і скронева звивина, але їх у тебе вже не буде. Все перетвориться на суп.

Ти лікар?

Я ніхто.

У нас там поранений. Може, допоможеш? Не пошкодуєш.

Я що, схожий на дебіла?

Та хтозна, на кого ти схожий.

Чого ти на нього дивишся?

Куди хочу, туди і дивлюся.

Ні. Ще раз глянеш, я тебе вб'ю.

Хлопець сидів, закривши голову руками, і визирав між ліктями.

Закладаюся, хлопець голодний. Чому б нам усім не піти до вантажівки? Поїмо там щось. Чого ти такий упертюх?

Нема у вас їжі. Іди-но.

Куди?

Іди.

Нікуди я не піду.

Не підеш?

Ні. Не піду.

Якщо ти думаєш, що я тебе не вб'ю, то помиляєшся. Та краще ми разом пройдемося по дорозі два-три кілометри, а потім я тебе відпущу. Нам більше нічого не треба. І ти нас не знайдеш. Навіть не знатимеш, куди ми пішли.

Знаєш, що я думаю?

Що?

Що ти сцикло.

Він відпустив ремінь, той упав на дорогу разом з усім начинням. Фляга. Старий полотняний армійський патронташ. Шкіряні піхви для ножа. Коли він підвів очі, побачив, що той дорожній щур уже стоїть з ножем у руці. Лише два кроки — і той негідник був між ним і дитиною.

І що ти збираєшся з цим робити?

Той не відповів. Він був кремезний, але дуже спритний. Різко нахилився, згріб хлопця, розвернув його і підхопився, притискаючи дитину до грудей і тримаючи ніж біля її шиї. Тоді чоловік впав навколішки, повернувся до них, тримаючи револьвер обома руками, прицілився, балансуючи на колінах, і вистрілив із відстані менш як два метри. Нападник одразу впав навзнак, і з дірки на лобі забулькала кров. Хлопець лежав біля ніг чоловіка з відсутнім виразом обличчя. Батько запхав револьвер за пояс, закинув наплічник на спину, підхопив хлопця, перевернув, підняв і посадив собі на плечі, а потім прожогом кинувся бігти старою дорогою, притримуючи хлопцеві коліна, поки той не стиснув його голову, весь у запеченій крові, німий як риба.

У лісі вони натрапили на старий залізний міст, де напівзникла дорога перетинала напівзниклий потік. Він зайшовся кашлем, насилу дихаючи. Спустилися з дороги в ліс. Він відвернувся й зупинився, хапаючи ротом повітря й напруживши слух. Нічого не чутно. Похитуючись, здолав ще десь кілометр, потім впав навколішки і поклав хлопця на попіл і листя. Витер кров із його обличчя й обійняв. Усе добре, сказав він. Усе добре.

Того довгого холодного вечора, коли темрява спустилася на землю, він почув їх лише раз. Міцно притис до себе сина. Кашель застряг у горлі. Хлопець був такий кволий і худий, що це відчувалося навіть крізь куртку, ще й тремтів, як у пропасниці. Хтось шурхотів листям, спинився. Потім рушив далі. Вони ішли мовчки, не перемовлялися, і від цього було ще зловісніше. Опустилася ніч, було пронизливо холодно, і хлопця аж трусило. Місяць не пробивався крізь морок, і не було куди йти. У наплічнику лишилася тільки одна ковдра, тож він дістав її і вкрив хлопця, а потім розстібнув куртку і притиснув дитину до себе. Вони доволі довго так пролежали, але почали замерзати, тож зрештою він сів і промовив: Треба рухатися. Не можна тут просто лежати. Роззирнувся, але нічого не розгледів. Він промовляв у бездонну й безмежну темряву.

Спотикаючись, вони брели крізь ліс. Він тримав хлопця за руку, а другу виставив перед собою. Якби він заплющив очі, навряд бачив би гірше. Хлопця загорнув у ковдру і наказав її не загубити, бо потім не знайдеш. Син просив його понести, але батько наказав рухатися далі. Вони спотикалися і падали, поки глибокої ночі, задовго до світанку, хлопець не впав, вже не в змозі підвестися. Він загорнув сина в куртку та ковдру й сів, погойдуючи його на руках. Одна-єдина куля в барабані. Не дивишся правді у вічі. Не дивишся.

Скупе світло мало означати, що настав день. Він поклав хлопця на листя й сів поруч, уважно спостерігаючи за лісом. Коли трохи розвиднілося, підвівся і обійшов їхній дикунський табір по периметру, шукаючи в попелі чужі сліди, але помітив лише власні слабкі відбитки. Повернувся і збудив хлопця. Треба йти, сказав він. Хлопець сидів, похилившись, змарнілий, з відсутнім виразом обличчя. У волоссі засох бруд, на лиці — чорні сліди. Поговори зі мною, попросив чоловік, але той мовчав.

Вони рухалися на схід повз сухостій. Проминули старий каркас будинку, перетнули ґрунтову дорогу. І розчищену ділянку землі, яка, певно, колись була городом, де вирощували овочі на продаж. Час від часу зупинялися й напружували слух. Невидиме сонце не відкидало тіні. Несподівано вийшли до дороги, він однією рукою перепинив хлопця, і вони, припавши до землі в придорожньому рівчаку, ніби якісь прокажені, слухали. Жодного повіву. Мертва тиша. Невдовзі він підвівся і вийшов на дорогу. Озирнувся на хлопця. Виходь, сказав. Коли той підійшов, чоловік вказав на сліди, залишені у попелі вантажівкою. Хлопчик, загорнувшись у ковдру, вивчав дорогу.

* * *