Дорога

Хтозна, чи завели вони знову ту свою вантажівку. Хтозна, як довго вони захочуть сидіти в засідці. Він скинув наплічник, сів і розстібнув його. Треба поїсти, сказав він. Ти голодний?

Хлопець похитав головою.

Ні. Звісно, ні. Він дістав пластикову пляшку з водою, відкрутив кришку і передав воду синові. Той пив стоячи. Опустив пляшку, відсапався, потім сів на дорогу, схрестив ноги та знову припав до води. Тоді віддав пляшку чоловікові, той випив, закрутив кришку й порився в наплічнику. Вони їли консервовані білі боби, передаючи бляшанку один одному, а потім він викинув порожню тару в ліс. Вони знову вирушили в дорогу.

До цього люди з вантажівки таборилися просто на дорозі. Розклали вогнище. Обвуглені оцупки, перемішані з попелом і кістками, пристали до розтопленого бітуму. Він присів і витягнув руку над асфальтом. Від нього здіймалося слабке тепло. Далі відвів хлопця в ліс. Почекай мене тут, сказав. Я недалеко. Якщо покличеш, я тебе почую.

Можна мені з тобою, попрохав хлопець. Видавалося, що він ось-ось заплаче.

Ні. Почекай мене тут.

Будь ласка, тату.

Припини. Роби, як я сказав. Візьми револьвер.

Не хочу.

Я не питав, чого ти хочеш. Бери.

Він вийшов із лісу і попрямував туди, де вони кинули візок. На місці, але вже пограбований. Те, чого не взяли, розкидали. У листі знайшов кілька книжок і хлопцеві іграшки. Його старе взуття і якесь дрантя. Підняв візок, поклав туди хлопцеві речі й виштовхав його на дорогу. Потім повернувся. Нічого не лишилося. Засохла кров темніла на листі. Наплічник хлопця зник. Повертаючись на дорогу, натрапив на кістки і шкіру вкупі з камінням. Калюжа кишок. Копнув кістки носаком. Здається, варили. Ані клаптя одягу. Знову опускалася темінь, і вже було геть холодно, тож він повернувся туди, де лишив хлопця, став навколішки та обійняв сина.

Вони штовхали візок лісом аж до старої дороги, а потім кинули його там і рушили на південь. Квапилися, бо сутеніло. Хлопець через втому постійно зашпортувався, тож чоловік посадив його на плечі й поніс. Коли вони дістались до мосту, вже складно було щось розгледіти. Він опустив хлопця, і вони навпомацки спустилися насипом. Під мостом дістав запальничку і в її мерехтливому світлі оглянув землю. Пісок і рінь, намита зі струмка. Поставив наплічник, сховав запальничку та обійняв хлопця за плечі. У пітьмі сина було майже не видно. Почекай мене тут, сказав він. Я піду по дрова. Нам потрібне багаття.

Мені страшно.

Знаю. Але я буду неподалік і почую тебе, тож коли стане страшно, поклич, і я одразу повернуся.

Мені справді страшно.

Раніше піду, раніше повернуся, і ми розкладемо багаття, тоді тобі вже не буде страшно. Тільки не лягай. Якщо ляжеш, заснеш, і тоді не відгукнешся, коли я покличу, я не зможу тебе знайти. Розумієш?

Хлопець не відповів. Батькові майже урвався терпець, але тут він зрозумів, що син киває в темряві. Добре, сказав він. Добре.

Він видряпався насипом, виставив руки вперед і заглибився в ліс. Хмиз був усюди, земля просто всіяна гіллям і сучками. Він кóпав гілки, згрібаючи в одну купу, а коли назбиралося чимало, нахилився, зібрав оберемок та гукнув хлопця, той відповів, і на голос сина він вийшов до мосту. Вони сиділи в темряві, ножем він вистругував патички з великих гілок, а дрібні ламав голіруч. Потім витягнув запальничку і великим пальцем крутнув коліщатко. Бензин горів тендітним синім полум'ям, чоловік нахилився і запалив сушняк, спостерігаючи за тим, як вогник здіймається плетивом гілочок. Потім докинув дров, нахилився та обережно роздмухав полум'я, а гілки поскладав так, аби багаття набуло форми.

Ще двічі він ходив до лісу по дрова, тягнув оберемки хмизу і гілля до мосту, а потім скидав їх з насипу. Заграву було видно звіддаля, але він не думав, що їх побачать з дороги. Під мостом між камінням розгледів темну калабаню водостою. Біля країв — положиста крига. Стоячи на мосту, зіштовхував донизу останню купу дров, з його рота виривалася біла пара, помітна на тлі сяйливої заграви.

Сів на пісок і перебрав вміст наплічника. Бінокль. Майже повна чвертьлітрова пляшка бензину. Плоскогубці. Дві чайні ложки. Він розклав усе рядком. Лишилося п'ять маленьких консервних бляшанок, і він вибрав сосиски, а ще кукурудзу, відкрив їх армійською відкривачкою і поставив край вогнища. Вони сиділи й спостерігали, як обвуглюються і скручуються етикетки. Коли кукурудза запарувала, він плоскогубцями витягнув банки з вогню, і вони схилилися над ними, повільно орудуючи ложками. Хлопець куняв.