Дорога

Безперечно, Маккарті обирає незвичний для себе жанр постапокаліптичного роману-дистопії ще й тому, що в Америці після трагедії 9/11 посилилися есхатологічні настрої. Втім, письменник по-своєму видозмінює жанрові умовності й опрацьовує власні теми. Так, він не зазначає в тексті, що саме стало причиною «кінця світу» в «Дорозі». Однак в інтерв'ю журналу «Rolling Stone» (2007) є згадка про те, що він розмовляв із палеобіологом Дуґласом Ервіном про крейдове вимирання, спричинене падінням метеорита близько 66 млн років тому. Пізніше науковець упізнав описану ним картину в романі «Дорога», хоч і зазначив, що, зважаючи на художню мету, письменник поступився деякими деталями. Наприклад, після подібної катастрофи небо було б не сірим, а блакитним, а папороть активно буяла б по всій планеті. Однак, зважаючи на ці «неточності», можна, як стверджує Джон Сепік[13], зробити висновок, що зображений у романі світ пережив вибухи декількох атомних бомб, і батько із сином мають виживати в умовах «ядерної зими». Дослідник навіть вбачає в перших рядках «Дороги», коли герой прокидається темної прохолодної ночі в лісі («dark and the cold of the night»), натяк на одну з перших книжок про подібні кліматичні умови — «Холод і темряву» («The Cold and the Dark», 1984) Пола Ерліха, Карла Саґана, Дональда Кеннеді та Волтера Орра Робертса. Крім цього, атомна бомба, імовірно, вибухає й наприкінці роману «Перехрестя» (другий том «Трилогії кордону»).

Однак Маккарті цікавлять не причини апокаліпсису, а самі люди. Він переконаний, що ми радше себе знищимо, ніж дочекаємося якогось доленосного метеорита. Девід Кашнер[14] слушно зауважує, що перші ознаки того, як наш світ помиратиме, автор описав у романі «Старим тут не місце». Сивий шериф каже: «Це почнеться тоді, коли ми крізь пальці дивитимемося на погані манери. Коли не чутимемо „сер і мем“ кінець буде уже майже видно».

На позір проста історія, розказана у романі, ще від часу виходу книжки спокушала критиків і рецензентів відчитувати в ній усе, що заманеться, не стримуючи власної фантазії й обмежуючись тільки читацьким досвідом. Умовність фабули і катастрофи, безіменність персонажів[15] і географічних назв (у романі загалом лише вісім власних назв) — усе сприяє абстрактності оповіді, посиленню формальних аспектів і ніби запрошує до необмеженого тлумачення. «Дорога» — найпостмодерніший роман письменника, бо надається до нескінченного пошуку нових інтерпретацій, майже всі з яких є надінтерпретаціями. А от письменницька версія описуваних подій доволі проста: це подорож батька й сина як нагадування про те, що слід піклуватися про речі й людей та виявляти більше вдячності. Кормак Маккарті, ніби передчуваючи те, як можуть бути сприйняті його романи, колись сказав: «Жахливо, але факт: книжки зроблено з книжок […] і життя роману залежить від уже написаних романів». Свідомо чи ні — і, згідно з його переконаннями, радше ні — він помістив у текст безліч «темних», неоднозначних речень, пов'язаних з образами та словами, які часто заводять у глухий кут навіть давніх шанувальників його таланту.