Доторк

Барні глянув на свої руки тепер, у тьмяному світлі, що падало через жалюзі, відчуваючи те ж напруження, і м’язи знову трусилися ледь не до судом. Щось сталося з ним у той день. Відтоді він ніколи не мав можливості випустити пару повністю. Щось постійно його стримувало. Були й інші бійки з іншими хлопцями після цієї, але щоразу, як він прицілювався кулаком, щось позаду чи всередині стримувало його й відтягувало удар. Його били хлопці, над якими він брав гору раніше. Хоч би скільки він злився, хоч би скільки люті в ньому закипало й просилося назовні, він ніколи не міг її вивільнити повною мірою, ніколи не міг зовсім звільнитися. В останню мить завжди стримувався і, стримуючись, у паніці втрачав усе. Він підозрював, що то якийсь глибокий страх власної сили й жорстокої вдачі — майже як у батька — стримував його й в інших ситуаціях. У його скульптурах, у почуттях і стосунках з іншими людьми, можливо, навіть у сексі.

Тепер, хоча Стефан і забрав його місце в домі з батьками, він не ненавидів його за це. Стефан виріс достойним чоловіком, але так і не одружився й не покинув дому Шутареків. Барні був певен, що Стефан навіть ніколи не спав в іншому місці. Це виглядало так, наче, знайшовши нових батьків на зміну втраченим, він боявся втратити й цих.

Він добирався до муніципального коледжу Гемтремка, тоді до Детройтського університету, а коли отримав диплом учителя, то почав працювати в середній школі Гемтремка. Жодного свідчення про кохану чи подругу, і за всі роки, відколи Барні змінив прізвище, стявся з батьком і почав жити сам, він завжди зачудовувався, що ж це за страх може тримати чоловіка в стані дитячої залежності аж до тридцяти років, міркуючи, чи не стосується це якось тієї бійки. Можливо, коли того дня Барні його віддубасив, він убив щось усередині хлопця, залишивши тільки оболонку людини. Господи, тільки б це не було правдою!

Барні заплющив очі й спробував викинути ту сцену з голови — маму з татом у квартирі й Стефана з ними. Немає сенсу про це думати. Він сам на себе це прикликав зі своїм характером і впертістю. Стефан — ось єдиний син, який їм тепер потрібен. То для чого про них думати? Господи, як же йому важко було бачити, як Стефан заспокоює маму, стає між ним і батьком, коли старий лютував, так ніби Барні став чужинцем.

Йому дуже хотілося тепер плакати. Усередині відчував тиск, що рвався на волю. Він зможе поплакати, аби лише дозволив собі, він ридатиме й випустить сльози, які тільки й очікують звільнення. Ридання очистять його, і він почуватиметься краще. Та Барні не міг. Щось постійно стримувало.

— Це все моя провина, — прошепотів він спочатку стінам, тоді стелі й нарешті в подушку. Ніщо тебе не розрадить, ніщо не допоможе, і він вдивлявся в темряву, знаючи, що нікого не назве й сам не буде названий ні «батьком», ні «сином».

4

Здавалося б, постійне повернення до місць, які Барні відвідав протягом трьох тижнів між інцидентом і знезараженням, було безперервним нічним жахом. Переживати все заново, бачитися з тими самими людьми, говорити ті самі речі, йти тими ж маршрутами.

Радіоактивність була на заправках, куди він заїжджав, щоб заправитися й відвідати туалет, у ресторані «Алексі», де вони з Карен вечеряли, коли вона потягла його в центр подивитися балет у Масонському храмі (в центральному проході на балконі, у третьому ряду від перил знайшли радіоактивні порошинки, що в’їлися в крісло, і Макнайт вирізав чотиридюймову латку зі шкіряного сидіння).

Щоразу, як «Трейсер контрол» доводилося знищувати чи усувати частину чогось, вони залишали власникам бланк претензії, який ті мусили заповнити й надіслати в головний офіс у місті Толедо, штат Огайо. Ґерсон пояснив, що, коли вони закінчать, претензії посортують і порівняють зі звітами про роботу, які надішле він сам, а тоді комп’ютер сам розрахує суму до сплати. Гроші надійдуть з «Нешнал моторз» (їх, звісно, покриє страхова компанія), і загалом знезараження обійдеться в понад мільйон доларів. Коли Барні здивувався, Ґерсон зазначив, що Бендікс і Макнайт, а також люди, які вже почали працювати з Карен, — високооплачувані спеціалісти, а ще є три інші команди, які працюють з людьми, що дістали незначні дози в Елджині. Він метикував, що їм знадобиться місяць з гаком, щоб відстежити всі першорядні та другорядні контакти Праґера, а також контакти тих, хто, ймовірно, заходив у його кабінет.

До середини четвертого дня відтворення своїх маршрутів Барні вже від цього нудило. Опіки тепер з’явилися й на грудях та на правому боці. Лікарі дали йому мазі й знеболювальні таблетки, відправили додому в ліжко й сказали, що ці первинні симптоми зникнуть за кілька тижнів.

Ґерсон поставив біля його ліжка диктофон і попросив надиктовувати в нього.

— Метод вільних асоціацій. Коли думатимете про місце, куди ходили вечеряти, чи когось, кого відвідали, спробуйте пригадати, що робили перед тим чи опісля. Що самі пропустимо, те, можливо, опрацюємо пізніше.

— Тобто те, що ви пропустите, так і залишиться й випускатиме радіацію?

Ґерсон знизав плечима.