Доторк

— Це неправильно. — Уперлася руками Барні в груди, наче від страху, що він її подолає. Тоді стегна розслабилися, і чарівним чином, ніби холодна глина його скульптури ожила від дотику, «Венера піднесена» його уяви під ним ожила. Не пасивна й податлива, але саме така, як Барні уявляв її собі в найраніших фантазіях: вимоглива, голодна, як і він сам. Її рухи були агресивні, вона вигиналася до нього, жадала рівності. Він намагався взяти контроль на себе й трохи злякався, що випустив якусь нестримну загачену енергію, оживив Венеру, яка люто здійнялася, набагато могутніша за нього самого. То була боротьба, ніби вона вважала своїм викликом довести, що жоден чоловік не домінуватиме над нею навіть тут. Вона була сильна, й у своїй ослабленій позиції Барні на мить подумав, що вона його перекотить на спину й осідлає. Щось у ньому хотіло піддатися, дозволити їй узяти гору, але він знайшов сили побороти її, доки зрештою вони обоє закінчили та обм’якли, і потім Барні спробував вирватися.

Навіть тоді Майра заявляла про свої права, тримала його в’язнем, стримуючи його руками й ногами всередині, доки сама не вирішила, що час. Тоді вона зіщулилася й зітхнула, випустила його, відсторонилась і глянула на його наготу.

— Почуваєшся від цього богом? Вважаєш себе тепер богом?

— Про що ти говориш? — Він торкнувся її плеча, проте вона відсунулася. — Припини це божевілля. Ти хотіла мене так само, як я — тебе. Ти стримувала все це, так само як і я. Це так, ніби ми обоє раптом ожили. Бля, та з тобою мені нема сенсу бути самому.

— Не говори про це.

— Якщо я можу залишитися з тобою, я приєднаюся до «Розп’яття». Та я хоч у срану армію вступлю.

Майра люто подивилася на нього.

— Не жартуй про це.

— Чому так похмуро? Де твоє почуття гумору? Це було неймовірно. Яка там битва статей…

— Ти паскудний.

— Що?

— І мене тепер теж спаскудив. Мерзота, ось що таке всі чоловіки. А тепер ти вилив свою мерзоту в мене. Це те, чого тобі хотілося насправді, правда? Схилити мене до сексу й заразити своїм слизом. Боже, навіщо я взагалі спустилася в цю пекельну діру мерзоти й гнилі?

Така різка зміна його злякала, і Барні спробував її заспокоїти, проте Майра вирвалася від нього, схопила якусь гостру стамеску з робочого столу й тримала її, як ніж.

— Майро, поклади.

— Підсунешся хоч трохи ближче — і я тебе вб’ю.

Він добре розумів ситуацію, тож відійшов.

— Добре, я тебе не чіпатиму, якщо не хочеш. Але, бля, ти береш щось гарне й перекручуєш…

— Гарне? — Вона виплюнула це слово. — Я завжди вважала тебе інакшим, але ти такий же, як і всі: вдаєш, що віриш і турбуєшся тим, у що вірю я, а насправді тобі лише треба затягнути мене в ліжко й зіпсувати.

— Це неправда, — заперечив він, розізлившись на те, як вона обертає ситуацію. — І не намагайся мене обдурити. Ти хотіла мене так само, як і я — тебе. Можливо, не хочеш сама цього визнавати, але, блін, це ти намагалася наді мною домінувати й принизити. Усі ці тижні перевіряла свою духовну силу на мені, і на Карен також.

— Це неправда.

— Ти прийшла до нас із думкою, що через той випадок ми будемо достатньо слабкі, що нами легко буде маніпулювати.

— Іди ти.

— Але вагітність Карен зробила її сильнішою, ніж ти собі уявляла свою слабку романтичну сестру.

— Попереджаю, Барні, припини.

— І тепер злишся, бо я фізично сильніший, ніж тобі хотілося б, — досить сильний, щоб узяти тебе й щоб тобі це ще сподобалося. З тобою так іще ніхто не кохався? Твій професор не аж таким мужиком був, щоб тебе задовольнити? Чи ти завжди була зверху, сідлала його, аж доки йому не довелося підсадити тебе на наркоту й зробити дитину, щоб нарешті позбутися.

Майра шпурнула стамеску, та різонула йому щоку.

— Тепер я розумію, де помилився, — сказав Барні, роздивляючись стамеску на підлозі та кров, що скрапувала йому на руку з обличчя. — Я намагався зафіксувати тебе в глині. Але тебе потрібно було б зобразити в камені.

Вона швидко вдяглась і промайнула повз нього сходами нагору.

Барні тихо сидів, намагався зупинити кровотечу, дослухався до кроків нагорі. Потрібно було працювати з мармуром — матеріалом, що опиратиметься його силі, чимсь, проти чого можна боротися й узяти гору. Гірко від того, що він так пізно усвідомив цю відповідь.

Невдовзі він почув, як відчинилися й зачинилися вхідні двері, а з вікна підвалу побачив, як Майра йде зі своєю картонною валізою вниз вулицею. Зрештою вона зникла з виду.

Йому було цікаво, що Карен скаже про її від’їзд. Вона здогадається, що між ними щось сталося? Барні кинувся нагору. Тоді усвідомив, що досі голий, а коли згадав, як вона запитала, чи він почувається богом, то розсміявся. «Якби я був бог, — думав він, одягаючись, — чи потрібно було б мені вдягати штани спочатку на одну ногу, тоді на другу?»

***

Дивно, але Карен ніяк не відзначила несподіваний від’їзд Майри. Та коли протягом дальших двох днів від неї не було жодної вістки, Барні розхвилювався. Вона дивно відреагувала й може якось собі нашкодити. Через два дні після того, як вона пішла, Барні відправився в місію, щоб знайти її й попросити вибачення.