Доторк

Карен не знала, що він бачить її, коли вийшла зі спальні, розмита й нечітка, ніби крізь тонку мереживну хустинку. Вона озвалася до нього й засмутилася, коли Барні не відповів на її запитання. Чому вона не чує його думок? Чому не знає, що він молить її дотягнутися й подати руку, доки його не проковтнуло? Він би сказав їй усе, але це вимагає стільки енергії, і щоразу, як він починав говорити, то відчував, як щось проливається йому між губ, ніби якась цінна рідина, яку потрібно тримати всередині, щоб вижити.

Чому вона звинувачує його в тому, що сталося? Це все провина Праґера. Провина «Нешнал моторз». Її провина, бо вона дістала це від нього. Чому він узагалі якось контактував з радіоактивними ізотопами? Він навіть не ходив на фізику в середній школі, а хімію завалив. То де ж тут сенс?

Що Бог хоче цим довести?

Безмовно лежачи, Барні здивувався від того, як вона стала такою самодостатньою, опинившись у безнадійній ситуації. Потрібно віддати їй належне за те, що виступила проти своєї матері. Якби Лора Бредлі досягла свого, Барні б точно замкнули в дурці. Та він знав, що Карен за нього заступається. Можливо, їй не хотілося до всіх її проклять додавати ще й божевільного чоловіка.

Годинник. Він тисячу разів говорив їй, що не терпітиме того годинника в спальні. Карен заховала десь годинник фертильності після того, як Барні розтрощив циферблат, проте він чув інше цокотіння десь поруч, гучне й наполегливе, як стукіт власного серця. Знову й знову він снив з розплющеними очима, повільно занурювався сам у себе, а тоді раптово зривався від її голосу, і виявлялося, що Карен саме щось говорила, так наче вже досить довго, а на задньому фоні жебоніло невгавне цокотіння… цокотіння… цокотіння… доки її голос не губився в цокотінні якогось інфернального годинника, доки Барні не накривав голову подушкою й ховався від усіх звуків…

***

Барні бачив кількох хлопців з району в річці Кроуфордс-Крик, які плавали голяка, і він був з ними. Вони вилазили на замулені слизькі береги й ляпались у воду, хлюпали й бризкали водою один одному в обличчя. А на траві стояв Вексі О’Браєн із членом у руці й кричав: «У мене найбільший». Тоді вони стали мірятися, щоб побачити, в кого більший, і Барні з Вексі поділили перше місце. Тоді перевіряли, хто найдальше сцить. Вексі виграв. Барні дістав третє місце, від чого йому було соромно. А тоді влаштували змагання, хто перший кінчить. І Барні злякався, бо ще ніколи раніше такого не робив. Джордж Вілкінз мав годинника й засікав час, Вінсент кінчив перший. «Півтори хвилини!» — вигукнув Вінсент. Наступним кінчив Лестер Віттоло, забризкав усю траву (ледь не поцілив у Джорджа, який сказав йому, щоб був обережнішим, мудак). Дві хвилини. Тоді, за чотири хвилини, кінчив Вексі. А Барні продовжував, та нічого не відбувалося, і вони стали сміятися, бо нічого в нього не виходило. Джордж, піднісши йому годинника до обличчя, говорив: «Кінчай, Барні, кінчай, ти можеш, Барні. Ти можеш». А тоді в нього в руці все обм’якло, хлопці сміялися, Барні стрибнув у річку й поплив на другий бік, де лежав його одяг, одягнувся й пішов додому. А потім удома, тієї ж ночі у ванній, він спробував знову, але нічого не сталося… пробував щоночі в ліжку… і нічого… і… нічого… доки однієї ночі прокинувся пізно й у темряві зрозумів, що став чоловіком.

— Барні!

***

Її тьмяний голос проник крізь його рідку темряву.

— Барні, будь ласка, прокидайся!

Ігноруй її. Він не хоче її слухати. Він хоче згадувати.

— Барні, щось не так! Ти мені потрібен…

Дивно було, зростаючи, усвідомлювати, що швидкість узагалі неважлива. Чоловік мусить контролювати себе, щоб був час…

— Барні, спробуй встати. Уже починається біль. Щось не так.

І тоді, як батя запопав його у ванній. Він замкнув двері й не міг зрозуміти, як старий дізнався, що він робить, але той вимагав, щоб Барні відчинив двері, а Барні лише відповідав «Ще хвилинку», він іще не закінчив.

***

— Ще хвилинку, — промовив він. — Хвилинку.

— Я не можу додзвонитися лікареві Лірою. Щойно води відійшли.

Барні казав йому «Ще хвилинку», але тато натиснув на двері, маленький гачок відламався, і тікати було нікуди. «Що ти тут робиш?» — «Я просто в туалеті». — «Ану покажи, що це ти робиш». — «Нічого, татку, клянуся». Проте він смикнув його з унітаза й побачив, як відстовбурчився ерегований член, а Барні закричав: «Я нічого не робив, татку! Я не торкався! Я нічого не робив. Воно саме таке стало». Але батько вгатив його кулаком, і Барні повалився на ванну. «Спаскуджуєш себе в цьому домі? Ти від цього здурієш. І осліпнеш».

— Барні… перейми… Барні, прокинься. Ти мені потрібен, Барні. Уже перейми почалися. Будь ласка, встань.