Читаем Драматичні твори полностью

Вбігає Дзюба, схвильований і тріумфуючий.

Дзюба. Дар’є Іванівно! Де Дар’я Іва...

Дар’я І в а н і в н а. Та чи ви з глузду з’їхали? Чого ви кричите на всю хату?

Дзюба. Еге, з глузду! Ні, судариня, Дар’я Іванівна, годі! Тепер я знаю, як справжні пани поважають військових писарів. Го-го! Це вам не княгиня Кирдяпина. Годі!

Дар’я Іванівна (сплеснувши руками). Та ви справді з глузду з’їхали. Що ви верзете? Були у графа?

Дзюба. Не тільки був, але й пив із ним каву і шампанське вино. І сидів з ним, як два брати: отут я, отут граф.

Загальне дивування.

Та ще як. (Набираючись натхнення.) Коли я прийшов до графської квартири, він вже зовсім зібрався виїздити. Вже й чемодани було покладено на коляску. Я вже не знав, що й робити, але як тільки я звелів про себе доложити та передав йому що миг... е-кхм... чи то пак... гм... як тільки я сказав про себе, так граф зараз же сам вистрибнув в передню та вхопив мене за руки — я аж перелякався — та потягнув до себе, мов рідного батька.

Весь час загальне дивування й виклики.

Посадив на канапу, мов архієрея, та почав про все чисто розпитувати, які в мене дочки та які...

Клавочка. Та невже ж!.. То що ж ви, ви що казали?

Нюточка. Та невже ж! От цікаво! Та кажіть-бо.

Дзюба. Та зараз звелів подати кави та того шампанського. Та ще й як. Дивіться, як я попросив у його понюхати...

Клавочка. Та про нас, про нас що казали?

Нюточка. Що він про нас питав? Що ви йому казали?

Д а р’ я І в а н і в н а. Та геть із вашим нюханням. Що він казав про мене?

Дзюба. Коли будете перечиплювати, я перестану розказувати. Так ось, коли я попросив у нього понюхати, так він...

Жінки. О, господи. Знов із тим нюханням.

Дзюба. Так він подарував мені свою табакерку. Дивіться. (Виймає з кишені й показує.) Золота. Щирого золота. Ось.

Дар’я Іванівна. Та ну... Справді золота. Покажіть.

Дзюба (ховає табакерку за спину). Е, ні, більше не обдурите, Дар’є Іванівно. Годі. Так ось... Бачили тепер, як справжні пани шанують (показує на себе) військового писаря Ніжинського полку. Це вам не секут-майор. (Нюхає зі смаком Із нової табакерки.) Це персона, яку й графи шанують.

Загальне хвилювання.

Дар’я Іванівна. Яж казала, я казала, що як тільки він узнає, хто я така...

Нюточка. Ну, а до нас, до нас...

Клавочка. Він приїде?

Дар’я Іванівна. Еге, справді. До нас він приїде?

Дзюба. До нас? Та як же не приїде, коли через нас і від’їзд відклав. Зараз же їде. Хотів зо мною їхати, та вже я побіг уперед, щоб вас попередити.

Жінки схоплюються в перелякові.

Нюточка. Ой, лишечко! А ми ж зовсім не прибрані!

Клавочка. Ой, боже ж мій! А я й не завивалась сьогодні!

Д а р’я І в а н і в н а. Так чого ж ви одразу не кажете, чортове опудало... Ой, лишечко, що ж тепер робити... Біжіть зараз одягатися. Мокрино! Мокрино!

Усі три вибігають перелякані.

Дзюба (задоволений). Хе-хе-хе, побігли, неначе миші. А все ж таки цікаво, що це за чарівний мигдаль. Я гадаю, що це яка-небудь прикмета, по якій великі пани узнають один одного: наприклад, князь графа, або граф — військового писаря, як я... Гм... гм... Еге, цікаво, цікаво. Треба розпитати Лесю. (Виходить.)

З дверей ліворуч вбігає й стрілою проноситься Мокрина з криком: «Грахв приїхав! Грахв!»

Коротка пауза.

В одну і ту ж хвилину з рундукових дверей увіходить Леся, маючи в руках таз із гарячим варенням, а з дверей ліворуч граф Бжостовський.

Видко, як пара підіймається з тазу.

Леся (не бачачи графа, кличе). Мокрино! Мокрино! Іди мерщій сюди, у мене бджола в волоссі. (Побачивши графа.) Ах! (Зупиняється, замішавшись і розчервонівшись.)

Бжостовський (миттю наближається до неї). Нарешті... нарешті я знайшов вас, моя мила дівчино, люба дівчино України, що снилася мені так давно, мов краща казка моєї молодості... Скажіть же, що ви самі бажали цього, моя чарівнице, феє гіркого мигдалю.

Леся. Ради бога. Дістаньте мерщій у мене з волосся... У мене в волосся вплуталася бджола. Мерщій, бо вона б’ється. Я сама не можу. Тут, біля правого вуха.

Бжостовський. О, щаслива бджілко. (Прихилившись, шукає в її волоссі бджолу.) Ага... ось... ось де вона, шельмучка. (Виймає з волосся й випускає бджолу.) Полетіла. Але що за чарівна принада це золоте павутиння. (Не втерпівши, цілує ЇЇ біля вуха, там, де була бджола.)

Леся (розгнівана). А, так ось які звичаї у графів... Ви користуєтесь тим, що в мене зайняті руки. Так ось же вам, нате. Держіть. (Вона дає йому в руки таз, він, причмелений, бере, а сама утікає, сміючись, в рундукові двері.)

В ту ж хвилину з правого боку увіходить причепурена Д а р ’я Іванівна й поспішає назустріч графові.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература