Драматичні твори

Входить Мокрина з зав’язаною в серветку тарілкою в руках. Озирається й підходить до Лесі.

Мокрина. Панночко!

Леся (стрепенувшись). Ах, хто тут! Це ти, Мокрино... Я й не чула, як ти ввійшла... аж серце чогось забилось. Ну, Мокрино, потерпи ще трохи: сьогодні вже напевне розкажу графові про твоїх носівців... будь-що-буде, а цього діла я так не кину.

Мокрина. Спасибі, спасибі вам, моє серденько. Дай вам, боже, щастя, на вас вся надія. (Уклоняється.) Ось — не погордуйте, Лесю, це моя мама спекли вам булочки за те, що ви так про нас піклуєтесь... Добрі булочки, з самої чистої нової пшениченьки, та ще й із повидлом. Споживайте здорові, дай вам, боже, на усе, на усе добре.

Леся (цілує її). Спасибі, Мокрино, спасибі. Однеси їх у мою кімнату.

Мокрина виходить. Кряква входить в ту ж хвилину.

Кряква. Добридень, Олександро Григорівно. Дозвольте ж щиро вам подякувати... (цілує її руки) за цього рецепта. Ще вчора віддав його пані суддіній. Тепер уже скажу вам прямо, як каже писаніє, «сєтованіє моє в лікованіє обратіх». Пан суддя ще раніше згодився, а тепер і пані суддіна ніче-соже вопреки глаголет. А ось (виймає з кишені сишо бумагу), а ось і купча, тільки що дістав у секретаря.

Леся. Спасибі, спасибі, Маркеле Амосовичу. Віншую вас, що вам таки пощастило діпнутися свого. (Розгортає купчу.) Так ось яка ця купча. (Читає:) «1809 року, августа дня... в Нєжинський ніжній земський суд по упблномочію його сіятельства графа Романа Бжостовського, даному дворянину Боніфацію Пшеменському по особому вірчому листу, добровольно і без жодного примусу і насильствія продал по сему уступчому вєчистому запису, дворянину Дряквину-Кублицькому... Нєжинського повєту в волості Носовськой в селенії Носовке принадлежащих його сіятельству крестьян в количестве, как сказано ниже». (Опускає папера.) Так, значить, це правда... А я все надіялася, все надіялася, що, може, тут що-небудь не так... «Принадлежащих його сіятельству крестьян...» І невже ж, невже ж він нічого не знає про це насильство... «Без жодного примусу і насильствія». (Гірко усміхається.) Які ганебні слова. Ну, добре. (Підіймає голову і згортає папера.) Ще раз спасибі, Маркеле Амосовичу... Сьогодні ж увечері поверну вам цю бумагу.

Кряква. Будь ласка, бо воно хоч і не сконфірмовано, але все ж таки документ, бачите.

Цвіркун входить хутко й весело, але побачивши Крякву, одсту-пається назад.

Кряква (розлючений накочується на нього). А так ось як учиняють подібні вам віршомази! Не соромляться і по чужих кишенях нишпорити! Добрі поетичні штуки, нічого казати. Чи, може, вас в університеті тому навчають?

Цвіркун. Ідіть краще знову напийтеся вашої м’яти, бо ви, здається, ще й досі не протверезилися... Проте, я думаю, вам вже ніяка м’ята не допоможе. Мабуть, не од вина, а од кохання сп’яніли: панна суддівна останній розум одібрала...

Кряква. Ах ти, віршомаз безсоромний! Кузнець стрекочущий, як каже поет Тредіяковський. Робак зловредний! Я тобі завдам гарту. Знатимеш, як чесних людей чіпляти, гаспидський пройдисвіте! (Хапає його за барки.)

Леся. Маркеле Амосовичу! Що це ви, Маркеле Амосо-вичу!

Цвіркун. Калавур! Рятуйте!

Леся вибігає.

Кряква. А, тепер калавур! А будеш дратувати та непристойні фіглі вчиняти, та чесних людей осміювати. (Трясе його, узявши за комір.)

Цвіркун. Рятуйте!

Дзюба вбігає.

Дзюба. Що це таке? Чи ви подуріли! Не досить того, що безсоромні вірші партачите, так ще й бревері.ю робите.

Кряква випускає Цвіркуна.

Цвіркун. Які вірші... Яку бреверію... Та це ж він... Кряква ця погана... Він на мене накинувся мов скажений.

Дзюба. Зараз же геть звідціля!

Цвіркун вибігає. Кряква іде за ним засоромлений.

Дзюба. От клопіт, прости господи. Та де ж це всі попропадали! Дар’є Іванівно!

Одночасно з протилежних дверей входять Клавочка й Нюточка, маючи в руках невеликі закриті блюда. Побачивши одна одну, зупиняються

на мить, але — нічого робити — несуть блюда і становлять на стіл.

Нто точка (поправляє своє блюдо). Що це таке ти принесла?

Клавочка (байдужливо). А... то так... дріб’язки, коржики до чаю.

Нюточка. Коржики? Цікаво, що ж вона все-таки напекла. Ой, щось тут не коржиками пахне.

Клавочка. А в тебе що?

Нюточка. То... то... (Змішалася.) То так... (Не віднімає рук від блюда.) Пряники...

Клавочка. Пряники? Ану, покажи.

Нюточка. Та вони не вдались... посохли.

Клавочка. Ой, щось тут непевне... Чи не вкрала вона в мене рецепта.

Дар’я Іванівна входить і сідає на канапу, відсапуючись.

Д а р’ я Іванівна. Фу, здається, все готово. Чого це ви стоїте біля столу? Нюточко, йди сюди, доню, щось у тебе неначе пояс нерівно.

Нюточка (іде, але зараз же вертається до столу). Ні, нічого. Я... я поправлю сама. (Дивиться неймовірно на Кла-вочку.)