Драматичні твори

Дзюба (нюхає поважно зі своєї табакерки). Та звісно, такій парсоні, як граф, не кожного дня трапляється побачити другу парсону, та ще в такій глушині, як Ніжин. О, справжній пан знає, що таке військовий писар. Чорт біса і з-під купи бачить. Це тобі не секут-майор.

Дар’я Іванівна. Ну, чи ви бачили. Парсона...

Дзюба (нюхає). Граф мені казав, що скоро вийде указ про наші привілеї та вільності. А поки налийте мені, Дар’є Іванівно, чарку горілки. Щось гм... кхм... у горлі — гм... (Поправляє галстука.) Помаранчової. (Підходить і сідає поважно на канапі.)

Дар’ я Іванівна. От ще нахаба, прости господи. (Проте підкоряється і, наливши чарку, підносить її Дзюбі.)

Дзюба (простягає руку до чарки). Що це ви налили? Я ж вам казав помаранчової. Та що вам — позакладало чи ви з глузду з’їхали?

Дар’я Іванівна (зовсім розгублена). Та що це за напасть така... Та що ж це далі буде?

Дзюба (суворо).Лар'є Іванівно...

Дар’я Іванівна (поспішно наливає й підносить другу чарку). От горе, прости, господи...

Дзюба (бере чарку). Та що це ви тичете, неначе собаці. Не знаєте, що сказати треба... Частувати не вмієте.

Дар’я Іванівна (уклоняється). Пийте здорові.

Дзюба. То-то ж бо. (П'є.) Добра горілка. Ми з графом таки випили учора того шампанського. Граф обіцяв мені подарувати дюжину. Це вам не княгиня Кирдяпина...

Дар’я Іванівна (не стерпівши). Тьфу! Ходім, Нюточко, бо тут справді з глузду зсунешся. От нахаба на мою голову.

Виходять разом з Н ю точкою.

Дзюба (сміється, задоволений). Хе-хе-хе. Годі, суда-риня, це вам не княгиня Кирдяпина, врождена Брадолєсова.

Увіходить Цвіркун, жвавий і веселий.

Цвіркун. Добридень, поваження, Клавдіє Василівно. Та яка ви сьогодні інтересна та гарнесенька. Аж очі вбираються. (Розлітається по своєму звичаю до Дзюби.) Поваження, шанування панові Дзюбі... Ну, як, пане Дзюбо, медок та горілочку дзюбаєте?

Дзюба (згорда простягає йому два пальці й відповідає сухо). Добридень, пане Цвіркун. Але дозвольте вам завважити, що пора б вам взятися до якої-небудь роботи. Не можна цілий вік бомки стріляти та писати якісь там вірші на шановних людей, наприклад, на мого приятеля графа Бжостовського. Раджу вам поміркувати про ваше поводження, не все ж жевжиком бути. (Встає й виходить.)

Цвіркун (стоїть причмелений, роззявивши рота). Ось тобі й маєш...

Клавочка (сміється). Ага, попалися. Так вам і треба. Чисто, що жевжик, причепа.

Цвіркун (біжить до неї). Та ш;о тут у вас діється? Яка Ж це муха залізла в ніс панові Дзюбі, чи, може, з табаком попала? (Стрепенувшись.) А, то мені байдужечки, тільки б на тебе милуватися, моя кохана, моя люба королівно. Ну, хоч один поцілунок, тільки один.

Клавочка (відштовхує його, але не дуже суворо). Ні-ні-ні. Знов за своє... Ах, жевженя ненаситне. Перше... я з мужчинами не цілуюсь, удруге, не забувайте, що я трохи не графиня, а третє, зараз не можна, бо помнете нову сукню.

Цвіркун. Та що таке? Кого ви справді чекаєте?

Клавочка. Кого ж, як не графа. Він у нас учора був і так до мене залицявся, що я вже не знала, куди й діватися, а як ще він покуштує сьогодні цього славетного марципана, то вже напевне я буду графинею. А ця дура, Нютка, теж спекла якусь перепічку — уявляю.

Цвіркун. Так навіщо ж я дістав цього рецепта! От дістав на свою голову, дурень. (Сідає і хнюпиться.)

Клавочка. Ну, годі. Не журіться, мій горобчику, я ж вас кохатиму, коли буду графинею, мого горобчика.

Нахиляється до нього й ворушить його волосся; він користується цим і несподівано цілує її губи.

Ах, пакосне горобеня. Так ось же тобі за це. (Цілує його кілька разів і потім вибігає в рундукові двері.)

Цвіркун схоплюється й вибігає за нею.

Леся входить в звичайному своєму українському вбранні й, дійшовши до середини сцени, зупиняється, віддавшись своїм думкам.

Леся. А може, це й краще, що я не сказала йому вчора нічого: у мене ж не було ніяких доказів; і я б тільки пошкодила ділу. Але який сором. Добре, що ніхто не бачив. Я почервоніла уся й не знаю вже, як добігла до своєї кімнати... (Мовчить.) Але гірш за все, що я знов не можу примусити себе взяти ненависть до нього. Невж’е ж я така безсоромна? Ні,.ні, все ж таки мені здається, що він і вчора не хотів мене зневажити: він поцілував мене так ніжно, так шановливо. (Притуляє руки до щоки.) Невже ж він справді... (Закриває лице руками.) Ні, ні, безумство., (Проводить рукою по чолу.) Безумство... (Іде.)