Драматичні твори

Клавочка (подивившись у вікно). О! Здається, хтось під’їхав.

Дар’я Іванівна (схоплюється й біжить до вікна). Де? Граф? Невже!

Обидві дівчини не знімаються з місця.

Дар’я Іванівна. Нікого немає. Що ж ти брешеш?

Клавочка. Я помилилася...

Нюточка. Еге, помилилася...

Дар’я Іванівна. Клавочко, іди скажи Мокрині, щоб...

Клавочка. Ні, ні. Я не піду, нехай Нюточка йде.

Нюточка. І не подумаю, в мене нога болить.

Дзюба. Граф! Граф!

Усі схоплюються й починають причепурюватися перед люстром. Дар’я Іванівна йде до дверей назустріч графові.

Коротка пауза.

Бжостовський хутко увіходить.

Бжостовський. Моє поважання шановній пані. (Цілує руку Дар’ї Іванівни, вона його в голову.) Шановному панові писареві. Як ся маєте? Так не хочете перевертатися на секунд-майора? Ну, то й добре робите. Ми ще з вами вип’ємо за рідну Україну. (Вклоняється панночкам, які присідають. Озирається, шукаючи очима Лесю.)

Дар’я Іванівна. Просимо... Сідайте, будь ласка, ваше сіятельство. Сідайте... от сюди, будь ласка, до канапи. (Запрошує його до канапи, він сідає на крісло, інші сідають навколо.)

Дар’я Іванівна. Я гадаю, що вам дуже нудно казалося в нашім Ніжині після Варшави та інших столиць... Я сама, когда (в ніс) жила в Москве у моего дяді, князя Кирдяпина, привикла к столічной жизні...

Бжостовський. Ну, то пані повинна бути зразком для тутешнього громадянства. Маючи таких принадних дочок, пані запевне бачить у себе все ніжинське панство.

Дар’я Іванівна (задоволено). О... пан граф дуже гречний.

Бжостовський (озирається). Але мені здавалося, що,.

Дзюба. А що ж по чарці, Дар’є Іванівно. Це, може, по-вашому, а по-нашому, руському, треба гостя почастувати.

Дар’я Іванівна (підводиться й подає на підносі дві срібні чарки). Пийте здорові, ваше сіятельство.

Бжостовський (підіймає свою чарку). На здоров’я матері найкращих панянок Ніжина. (П'є.)

Дар’я Іванівна (у захваті). О, ваше сіятельство... яка честь. (Дівчата червоніють у захваті.)

Бжостовський (знов озирається). Але мені здавалося, що у пані повинна бути ще одна дочка, нібито я вчора мав приємність...

Дзюба (жваво). А, так... є-є... тільки це не дочка, а моя небога — Леся. Гарна, дуже гарна дівчина. Нашого, руського роду, щира українка, а яка хазяєчка, а як співає, коли б ви чули. І собою гарнесенька, мов зірочка.

Д а р’ я Іванівна (остерігаючи кашляв й гостро дивиться на Дзюбу). Кха... гам... гам.

Дзюба (змішавшись). Е-кхм... гм... Так... так що пак я казав. Хіба б іще по чарці... (Нюхає табак.)

Дар’я Іванівна. Це так, вибачайте, проста бідна дівчина, живе у нас за ключницю, доглядає за господарством.

Мокрина вносить піднос із склянками чаю.

Дар’я Іванівна. Прошу, будь ласка, прошу до столу. Ваше сіятельство, скляночку чаю. (Запрошує.)

Усі підводяться й ідуть до столу, де й сідають, граф — праворуч, по цей бік столу, панянки — по той бік.

Дар’я Іванівна (роздає усім склянки з чаєм, першому— Бжостовському). Прошу, графе.

Бжостовський. Дякую. (До панянок.) Я гадаю, що вам, не доводиться нудитися хоч би і в Ніжині: панянки, та ще такі привабні, не сумують ніде на світі. (Дівчата червоніють.) Я гадаю, що танцюють не тільки в Варшаві й закохуються не тільки у Львові, а скрізь, де тільки є такі свіжі уста, прекрасні очі та шовкові брови. (Пробує свій чай.). Вибачайте, будь ласка, прошу цукру.

Дар’я Іванівна (здивовано). Хіба пан граф п’є з цукром? А ми... Прошу, будь ласка... А ми гадали...

Бжостовський (сміється). О, ще одна легенда про графа Бжостовського. Дякую. Грішний чоловік, люблю усе солодке.

Дар’я Іванівн а. От бачите, я ж казала, що усі люди п’ють із цукром, це тільки мужики та наша Леся п’ють без цукру.

Бжостовський (жваво). А, так ваша Леся...

Л е с я входить, одягнена в просту, але гарну міську сукню, з голими руками й плечима, по моді того часу. Чинить реверанс графові й сідає кінець столу по цей бік, ліворуч.

Бжостовський (примітно схвильований). Ви приходите, як принцеса в казці: ми саме розмовляли про вас.

Леся (сухо). Багато честі, графе, та й комплімент не дуже вдалий: це тільки про вовка так кажуть у казці.

Дар’я Іванівна (суворо). Лесю.

Бжостовський. О, мадмуазель, хіба ж я смію... О, то вона колеться... О, чудова троянда.

Дар’я Іванівна. Не відмовте, ваше сіятельство, спробувати цих марципанів... або іншого печива... Це мої дочки самі пекли.

Бжостовський. Починається. Ось він, рішучий момент. (Голосно.) Дякую, залюбки...