Драматичні твори

Бжостовський (не слухаючи). Мені здається, нібито я прокинувся після довгого, довгого сну... Зникла уся суєта даремно прожитих років... Я знов бачу мою матір... білу скатерть, сонце у вікні і зайчика на стінах... і всіма грудьми вдихаю цей незрівняний аромат... (Бере Лесю за руку.) То скажіть же мерщій, що за чудовий склад в цих булочках... що вони так захвилювали мою душу, що вони розбудили в ній все, що мріялося мені так давно... про рідну Україну... та про любу дівчину, що дасть мені печива рідного краю...

Л е с я. А, то графові вподобалися ці булочки. Ну, то нехай же він узнає їх рецепт. Наші панянки сказали вам правду — це звичайні мужицькі булочки: в них немає ні підбитих вершків, ні рожевої води, ні цинамону... нема в них ні кардамону, ні ванілі, ні мушкатиого цвіту, ні «інших заморських ароматів. (Підводиться, натхненна.) Цей аромат — аромат свіжої пшениці, що сіяли ваші підданці на золотих нивах вашої Носівки... аромат рідних полів, аромат вітерцю, що обвівав лице стомлених женців та жниць — ваших кріпаків, що працювали на вас усе своє життя, що обливалися потом, щоб ви могли заживати життя, панувати та шукати по всьому світі нечуваних ласощів та утіх.

Дар’я Іванівна. Та що ж це таке! Лесю! Ваше сіятельство...

Бжостовський (спиняє її нетерпляче жестом). Цитьте.

Л е с я. І от цих самих кріпаків, що віддали за вас усе своє життя, ви продаєте тепер, мов бидло, в далекий Оренбург, дідуганові, що з’їхав з глузду. Він .одірве їх од рідної землі, від хат і вишневих садків, від батьківських могил, завезе з собою на потіху, на сором та згубу. Тепер ви знаєте рецепт цих булочок, вибачте ж, якщо вони не здадуться вам дуже солодкими. (Задихається, схвильована й прекрасна в своїм гніві.)

Загальне обурення.

Д а р’ я Іванівна. Та вона з глузду з’їхала! Зараз же геть звідціля! Вибачайте, ваше сіятельство...

Бжостовський (підводиться схвильований). Хто сказав вам про це? (Нетерпляче до Дар’ї Іванівни.) Та мовчіть-бо, я вас прошу. (До Лесі.) Це неправда! Клянуся вам, що цього не буде.

Леся (гірко). Не присягайтеся, графе. Занадто вже ви присягалися останніми часами. Ось дивіться самі. (Вона кидає на стіл синю бумагу — купчу.) Ось купча, по якій вельможний граф Бжостовський «без жодного примусу і насиль-ствія» чинить, проте, велике насильство, продає «принадлежащих його сіятельству крестьян села Носівки на вивіз в Оренбурзьку губернію по вірчому листу... і прочеє... і прочее». Ось у чому утіхи графа Бжостовського.

Бжостовський (бере папера й читає). Ганьба! Негодяй! Поганець! Так ні ж, не буде цього! (Він урочисто розриває купчу.)

Леся. Ах! (Плаче від зворушення і закриває лице руками.)

Бжостовський (підходить до неї, з ніжним насильством віднімає від лиця її руки й цілує їх). Спасибі, спасибі вам, моя рідна дівчино, і за гірку правду і за солодку надію... Ви вернули мені мою честь, мій спокій... ви засіяли на моїй безпутній дорозі, мов мила зіронька рідного краю... Я полюбив вас з тієї самої хвилини, як перший раз побачив вас тоді... в цукерні, ви дали мені гіркий мигдаль... Не кидайте ж мене й тепер, моя люба дівчино... Будьте моєю назавжди, моя мила фея гіркого мигдалю... (Цілує її у вічі.)

Леся мовчки відвертається, потім схиляється йому на груди.

Загальний рух і гомін.

Дзюба (б'є себе по лобі). Так ось що воно значила та мигдаля!

Завіс а.

АЛМАЗНЕ ЖОРНО

ДІЙОВІ ОСОБИ

Стеся. Авраам Цвікловіц.

Василь Хмарний. Л і я.

Остап Макосій. Пан Пшепюрковський

Прокіп Скряга. ПанПауша.

Мусій Шенчик. ПанЛозка.

Л у к’я н І л ь к о. Пан П р о з к а.

Дубровський, суддя Пан Мишка.

житомирський. Возний.

Лабенцький 1 . Корчмар.

^ \ підсудки. _ .

Виверськии ) Б а б у с я з д ід к о м.

Княгиня Вількомірська. Секретар Дубровського.

Граф Ружинський. Лейзер.

Графиня Брагінська.

Особи в балеті: цехмістер, підскарбій, лавники, пан Круп’янка, б кравців і б кравчих.

Шляхтичі, гайдуки, жовніри, городяни і городянки.

Діється в Житомирі 1768—І 769 рр., крім II дії, яка відбувається в корчмі, біля кордону *.

ДІЯ ПЕРША

Зала в палаці пана Дубровського, судді гродського житомирського. Товсті мури, дужиа стеля, глибокі лучкові вікна, важкі меблі, пишна, але хмура

розкіш.

Ліворуч — стіл, покритий оксамитним килимом, що спускається до самої землі. На столі канделябр, розп’яття, пісочний- годинник, великі книги, папери. Біля столу — важке готичне крісло. Позад нього готичний монументальний камін. Праворуч — вхідні двері, просто — великі важкі двері, обабіч яких стоять два вартових гайдуки з топірцями.

І

Підсудок Лабенцький, стоячи край столу, розбирає папери та перегортає велику книгу у важкій оправі.