Драматичні твори

В домі Авраама Цвікловіца в Житомирі. Праворуч стіл, покритий до самої землі оксамитовим килимом: на ньому високий канделябр і велика книга з срібними застіжками на різьбленому пюпітрі. Великий глобус з мідним екватором на точених стовпчиках. Велика підзорна труба, килими, шафи з книжками. Просто проти сцени широкий східний ослін, укритий килимом і оксамитними подушками. Двері — праворуч вхідні, ліворуч — в інші кімнати.

І

Авраам Цвікловіц і Л і я.

Сліпа дівчина, розкішно вдягнена в легкі східні тканини, сидить на ослоні, перебираючи струни своєї цитри. Цвікловіц сидить біля неї на низькій табуретці, похиливши голову на руки. Він у чорному вбранні, в чорній оксамитовій ярмулці на сивих кучерях.

Л і я. Тільки чотири дні живу я в тебе і чую, як проясняється мій бідний розум... Мабуть, ти великий мудрець або чарівник, що знаєш тайни великі... Але нащо розбудив ти мій розум? Щоб знов боліло моє бідне серце, згадуючи все, що я забула, коли була перепілкою... Та хіба ж не можна жити з розумом, але без спогадів... без спогадів гірких і жахливих. (Закриває лице руками.)

Цвікловід (прикро усміхнувшись). Багато ти просиш, дівчино... Тайни цієї не розгадали ще мудреці людськії. Де та криниця води забуття, щоб напився з неї народ єврейський і відпочив хоч на десять років од спогадів та страждань своїх безмірних... Сімдесят років живу я на світі... Скільки разів і маленьким хлопчиком і дорослим мужем читав я в синагозі велику поминальну молитву, що співають в місяці сівон ³⁸ на пам’ять усіх незчисленних євреїв, що загинули сто двадцять років тому в Тульчині, Немирові, Кам’янці, Полонному, Бродах — по всій Україні і Польщі... ³⁹ І важко було повірити в жахливу дійсність минулого... Казкою стародавніх часів здавалася мені ця молитва... І ось тепер, коли посивіла моя голова, довелося побачити, як вернулася жахлива казка, побачити... і пізнати власною мукою. В Білій Церкві⁴⁰ забито моїх синів... забито... замордовано з жінками і малими дітьми... І ніколи, ніколи вже не побачу я тих, що сиділи кучерявими хлопчиками на моїх колінах... не побачу і не почую... ніколи.

Лія (знаходить І цілує його руку). Життя дало тобі велику мудрість... вона допоможе тобі перетерпіти горе.

Ц в і к л о в і ц. Мудрість... (Гірко всміхається.) Якщо я знаю трохи більше, ніж равини, що тисячі років риються, мов черви, в затхлих пергаментах і пишних, але пустих словах,— то не легше мені від мого знання...

Слуга (увіходить). Граф Ружинський з якоюсь панночкою до вельможного пана.

Цвікловіц (підводиться, здивований). Граф Ружинський? Чого йому треба? Чи не дізнались вони про мій алмаз? Ну, проси.

Слуга виходить.

Слухай, Ліє, здається, що в місті вже почули про наш алмаз, бережись, не промовся як-небудь, може, вони за ним і прийшли.

Л і я. Ні, мій тату, я нікому не скажу...

II

Увіходять граф Ружинський й графиня Брагінська.

Цвікловіц (шанобливо вклоняється гостям). Вітаю ясновельможну графиню і ясновельможного графа в скромній моїй оселі. Якому щасливому випадкові або якій справі мушу я дякувати за цю велику честь?

Ружинський (сміється). Та вже звичайно, що без справи не обійшлося.

Брагінська (побачивши Лію). Боже мій, яйа прекрасна дівчина! Це ваша дочка, пане Цвікловіц?-*

Цвікловіц. Ні, ясновельможна графине, в мене немає дітей. Це бідна сліпа дівчина... яку я знайшов під час моєї подорожі в одній корчмі... там вона співала і ворожила людям за шматок хліба.

Брагінська (з жвавістю). Ворожила! Вона вміє ворожити? О, то нехай вона і мені поворожить!

Р у ж и н с ь к и й. Тільки такий знавець, як Цвікловіц, і міг знайти подібний алмаз у брудній корчмі. Яка бездоганна краса!

Лія, збентежена, підводиться і підходить до Цікловіца.

Брагінська (манірно). Граф ще закохається в цю дівчину.

Ружинський. Графиня добре знає, що моє серце належить їй одній.

Цвікловіц. Коли я брав її до себе — не краса її мене привабила, а горе... (Пригортає до себе Лію.)

Ружинський (несподівано). А чи правда, що Цвікловіц знайшов ще другий алмаз — алмаз княгині Вількомір-ської?

Цвікловіц (спокійно). Ну, якщо за цим приїхав до мене вельможний граф, то мені дуже жаль, що графа потурбували даремно.

Ружинський. Ні, ні, я маю іншу справу. Але... (Озирається.)

Брагінська (эюваво). Ви можете йти в другу кімнату, а я почекаю тут. Пане Цвікловіц, ви дозволите мені поговорити з вашою вихованкою? Може, ви дозволите, щоб вона й поворожила мені?

Цвікловіц. Прошу, ясновельможна пані. (До Лії.) Посидь тут, моє дитя, не бійся. Прошу графа. (Показує йому на двері ліворуч.)

Обидва виходять.

Брагінська (підводить Лію до ослона і сідає сама рядом). Чи правда, що ти вмієш ворожити?