Драматичні твори

Лі я (вертає йому наперсток). Краще б тобі ніколи не бачити цього наперстка... Поки ще є час, вергни його з мосту в глибоку річку... Купи мені черевики, козаче... бо змерзли мої бідні ніжки.

І л ь к о. І правда, що на лихо собі дістав я цього наперстка,— і все ж таки він дорожчий мені над усе на світі.

VI

Раптом за дверима чути галас. Двері розчиняються, і знову ввалюється Пшепюрковський з усією своєю компанією.

Пшепюрковський (розкидається за середнім столом).

Шерегові сідають. Жовніри стоять навколо.

Ну, тепер можна й погуляти після праці. Г ей, вина. Та дивись, щоб знову не було аптеки. Так-то, пане чеснику. Це вам не Варшава. Жовнір на війні не минає ні ворога, ні дівчини. Ха-ха-ха. (Співає.)

Липнуть до мене дівчата,

Успівай лиш цілувати,

Перша, друга зазиває,

А та, третя, ще й моргає.

А четверта за вус смика,

П’ята кличе до музики.

Шоста вудкою частує,

Ну, а сьома вже цілує.

Восьма тягне до стодоли —

Ось яка жовнірська доля.

П а у ш а. Що й казати — доля непогана, тільки чого це в пана так подряпані щоки й ніс, хіба від поцілунків?

Пшепюрковський (хапається за лице). Де? От проклята гайдамачка!

П а у ш а. Видно, буває і так, що дев’ята трохи пошарпає.

Пшепюрковський. Ех, є про що згадувати. Стану я зв’язуватися з якоюсь гайдамачкою. В мене такий звичай: коли любиш — люби гаразд, а не любиш — кажи зараз, коли любиш — так любись, а не любиш — не горнись, коли любиш — люби двічі, а не любиш — кажи в вічі.

Пауша (регоче). Ну, ця, мабуть, так і зробила. Ще спасибі, що хоч очі зоставила, не повидирала. То невже ж пан так її і випустив?

Пшепюрковський мовчки п’є, сопе.

Скряга (до Шенчика). От тобі й маєш, півтора лиха! Принесло цих жовнірів — треба тікати.

Щ е н ч и к. Треба то треба. Та чи пощастить?

Всі троє музик обережно підводяться і хочуть вийти. Корчмар подає, зітхаючи, вино й великі кубки.

Пшепюрковський (помітивши рух музик, грізно). Гей! А це що за люди? Стій! Пане Вержбенто! Ану!-

Скряга. П'обачив-таки, півтора лиха. Лях триклятий.

Шенчик (виступає наперед і низенько вклоняється). До розказу ясновельможного пана.

Пшепюрковський (грізно). Що за люди, відкіля і куди?

Ш е н ч и к (відповідає за всіх). Бідні музики, ясновельможний пане полковнику. Троїста музика, з дозволу ясновельможного пана. Прокіп Скряга — бандура, він же бубон. Лук’ян Ілько — скрипка, найкраща скрипка на всій Україні, принаймні на цім боці, і аз покірний слуга мосці пана — Мусій Шенчик — цимбали.

Пшепюрковський. Шенчик? Хтось мені казав про Шенчика-музику. Гм... А може, ви гайдамаки? Що ж ви тут робите?

Шенчик. Граємо добрим людям, вельможний пане.

Пшепюрковський. Та хіба ж корисне ваше ремесло? Ой, чи не гайдамаки ви справді...

Шенчик. То що ж робити, ясновельможний пане? Коли б не скрипка та не бас, то й музика б свині пас,— добре, кажуть, бути взимку котом, а на великдень — попом ³⁵, але не від нас це залежить. Ми ж люди бідні, заробляємо помалу на сіль до оселедця, через крупи до пшона не сягаємо, натягаємо маленькі латки на великі дірки, де їдять — там пхаємось, а де б’ють — тікаємо. Така вже наша доля, з дозволу вельможного пана.

Пшепюрковський. Гм... може, й справді музики. Ану, утніть лишень якої-небудь веселої, щоб аж у носі засвербіло.

Шенчик. Слухаємо, ясновельможний пане.

Всі троє сідають ліворуч. Скряга — з бубном. Ілько — зі .скрипкою. Шен-чик— спереду з цимбалами. Грають.

Шенчик (співає).

Мала стара бабусенька Чотири доньочки,

А всі були такі гладкі,

Як ті ластівочки.

Хорошенькі, молоденькі,

В личку рум’яненькі,

Височенькі, пухнатенькі І чорнобривенькі.

Отакі носаті А такі зубаті,

Ой, тра-ра-ра-ра,

Вміли жартувати.

Усі (підхоплюють хором):

Ой, тра-ра-ра-ра,

Вміли жартувати.

Пшепюрковський (регоче, задоволений). Ха-ха-ха. О, тепер бачу, що справді музики. Ану, утніть якої-небудь польської,. (Співає.)

Іде вода через дуби, гречна панна, дай мі губи,

Я би губ не жалувала, якби мати не видала.

Або «Бернадина»... «Прилучилася новина, з’їли вовки Бернадина», або ні. Краще «А4азура».

Шенчик. Слухаємо, ясновельможний пане.

Грають «Мазура». Пан Пшепюрковський співає, інші підспівують.

Пшепюрковський.

Гей, мазуре, бий ніжками,

Дістань вогню підківками,

А ти, Казю, скачи живо,

Аби не ходила криво.

Панно Зосю, не барися,

Веселіше повернися,

Тоді мазур тільки радий,

Як танцюють всі до ладу.

Пшепюрковський. Ф... фу. (Вихиляє кубок.) Що то значить наша старопольська. Ну, так. Тепер я бачу, що ви справді музики. Можете йти, коли хочете.

Шенчик (підводиться). Дякуємо, ясновельможний пане.

Пшепюрковський. Стривайте! Все ж таки щось тут непевне. Але чого ж це ви опинилися тут, біля самого кордону?

Пан Прозка підходить і щось шепче Пшепюрковському.

Ану, пане Вержбенто, подивіться, чи немає в них чого непевного в торбах.

Скряга. А щоб тебе чорт лизнув, лядський сину! Півтора лиха.