Драматичні твори

Стеся (підводиться І хоче йти з хати). Це якесь прокляття. (їй страшно, вона нічого не чує, не тямить.) Де дітись, куди бігти... неначе справді те жорно... (хапається за серце) навалилося на бідне моє серце... і давить... давить важким тягарем... (Хитається.) Скоріш туди... на свіже повітря. (Іде до дверей.)

1-й шереговий (зупиняє її за руку). Хіба ти не чуєш, що сказав пан комендант? Білет маєш?

С те с я (отямившись, гнівно). Геть! Ніякий пан комендант не має права затримати мене. Маю листа від старости Іллінського і судді Дубровського. (Нервово виймає листа з печаткою І показує шереговому.)

Пшепюрковський (якому 1-й шереговий передав листа). Та невже! Дивись, яка пишна персона. (Розглядає листа.) А чого це панна добродійка була на тім боці, в Борисполі?

С те с я (згорда). Це вже моє діло. Зараз же пустіть і верніть мого листа.

Пшепюрковський. Твоє діло? А накладати з гайдамаками теж твоє діло?

П р о з к а (втручається). Дозвольте доповісти вельможному пану, вона тут весь час радилася з тим гайдамакою, все балакала про якогось музику в Таращі.

Пшепюрковський. Ось воно що! А нум, пане Пту-шинський, беріть її за ручки та ведіть до війта, нехай посидить там із тиждень, а ми поки розпитаємось, що в неї за справа.

С те с я (перелякана). Ні... ні... ви не зробите цього... ви не зробите... я мушу зараз їхати далі... від цього залежить життя людини... чуєте, життя!

Пшепюрковський. Пане Птушинський!

Жовніри беруть Стесю під руки.

С т е с я (виривається І кидається до Пшепюрковського). О, благаю вас, пане коменданте... я не можу гаяти часу... я не можу марнувати жодної хвилини... (Кидається до ніг Пшепюрковського.) Благаю вас, мій ласкавий, мій вельможний пане!

Пшепюрковський (до жовнірів). Зараз же одвести її до війта і стерегти до мого приходу.

Жовніри беруть Стесю.

Стеся. То будьте ж ви прокляті, гвалтівники, кати, душогуби! Нехай перша дівчина, яка вас побачить, плюне вам у вічі.

Жовніри виводять Стесю.

Нехай рідна мати зречеться вас і ніхто не подасть вам напитись, коли ви будете здихати!

Пшеп юр ковський (сміється). Ще й сама поцілуєш, голубочко, лайся не лайся, а з цілим пір’ячком ти від мене не вийдеш. Ну, то рушаймо й ми. Ходім, пане чеснику, бачите, як треба поводитись із гайдамаками. Субординація, пане!

Іде до дверей, за ним Пауша, Прозка, Лозка і всі жовніри.³¹

Корчмар (жахається). Пшепрашам вельможного пана. А хто ж мені платитиме за вино?

Пшепюрковський (грізно). Що таке! А ти знаєш, пся віро, пуста воронко, горілчана затичко, що роблять з тими, хто переховує гайдамаків? Так ти хочеш, щоб я тебе і твою погану корчму, сто дяблів і чотири біса, в Кодню спровадив!

Корчмар тремтить.

А нум, пане Вержбенто,— беріть його мерщій за хавки.

Корчмар (кричить). Ні, ні! Я ж нічого. Це я так... Я пожартував.

Пшепюрковський. Дивись, удруге не жартуй.

Усі виходять, крім сліпої дівчини.

Корчмар (після виходу здіймає руки вгору). Три кварти бургундського вина по червінцю кварта. Добрий гешефт, нема чого казати. Ой-ой-ой! (Порається, зітхаючи.)

Пауза.

ѵ

Знов розчиняються двері, й увіходять, озираючись, троє музик: Скряга з бандурою і бубном, Ш е н ч и к з цимбалами і І л ь к о із скрипкою. Скряга високий, з хмурим поглядом, вже немолодий козак з довгими, трохи при-сивілими вусами. Могутня, імпозантна, але вугласта фігура. Шенчик — бувала, обметана, але не стара ще людина, сторожка, хитра й лукава. Ілько — молодий, вродливий, з виразним обличчям і мрійним поглядом справжнього артиста. Всі троє сідають за столом ліворуч, за тим, що

ближчий до рампи.

Шенчик. Здається, нікого непевного немає. А все ж таки лучче було б почекати до ночі. Щось не до вподоби мені той пройдисвіт носатий. Гей, шинкарю! Горілки та сала.

Скряга (хмуро). Що вдень, що вночі, півтора лиха. Трьом та кози бояться.

Корчмар подає горілку і страву.

Ш е н ч и к. Слухай, шинкарю, як тут у вас з переходом на той бік? Тут, бачиш, нашу музику вже чули, хочемо, щоб там послухали.

Скряга (хмуро). Музика гучна... далеко чути... (Усміхається.) Від Умані³“ аж до самої Варшави...

Корчмар. Не знаю вже, що вам і казати... Я цим не займаюсь. Небезпечно... але попробувати можна. Посидьте... я спитаю тут одного з наших. (Відходить.)

Ш е н ч и к. Що ж, попробуєм, раз козі смерть.

Скряга. Більш як півтора лиха не буде.

Ш е н ч и к. Думка п’є воду, а одвага мед. (Наливає чарки.) Пий, Ільку, поки п’ється. Та чого це ти такий смутний? Лихо мені з такими товаришами. Ну, що Скряга сумний, то я ще розумію, шкода козакові, що мало ляхів перебив.

Скряга (хмуро). Авжеж мало. Півтора лиха!