Драматичні твори

Пан Лозка і пан Прозка, як і перше, грають у карти, але Прозка весь час прислухається до розмови Макосія, часто повертаючи в їхній бік свого

довгого носа,

М а к о с і й. Не знаю вже, що й порадити тобі, Стесю... коли ж ніхто з товаришів Василевих і не чув про цей гемонський камінь, ти ж бачиш сама—були ми і в Борисполі, і в Воронкові, і в Сулимівці²⁵... були аж у двох монастирях,— і все даремно... Ніхто й не чув про цей алмаз... Були кубки, ланцюжки, клейноди, ковші золоті — багато дісталося здобичі євреям і на нашому, і на цьому боці. Але алмаза ніхто не бачив. Та й не вірю я цій княгині, Стесю.

Стеся. Ні, ні, цього не може бути... Я знайду цей алмаз, хоча б довелося віддати життя за нього.

М а косій (чухає потилицю). Слухай, Стесю, ти ж бачиш, що не можу я їхати далі — на вашу сторону. Ось що я тобі пораджу. Здається, єсть ще два чи три чоловіки наших на цій, на лядській стороні. (Ще стишуючи голос.) Плиханен-

ко в Вільшанці^2б, єсть і в Богуславі²⁷: Мусій Чепиженко, якщо не потрапив у Кодню, сердешний. Запиши собі на папірець. Та ще був із нами один музика з Таращі²⁸ — звали його Шенчик — теж Мусій — запиши і його, Стесю, грав на цимбалах.

С тес я (бере його за руку). Благаю, благаю вас, мій добрий, мій ласкавий Остапе, не залишайте мене. Ви ж були приятелем Василеві, він так вас любив... чи можете ж ви зрадити його в таку лиху годину? Де ж ваша приязнь, де ваша честь рицарська?

М а косій (хмуриться). Не сподівався я почути таких слів, Стесю, не зрадив я Василя, але що ж я можу зробити один? Слухай, Стесю. (Стишуючи голос.) Може, мені ще пощастить підмовити декого з наших — може, ми ще встигнемо врятувати Василя, а поки прощавай, Стесю. (Озирається.) Пам’ятай же, що я казав — Мусій Шенчик — у Таращі і Плиханенко — у Вільшанці. А найпаче — Шенчик-музика. Це такий пройдисвіт, що все знає,— якщо він не чув про алмаз, то вже, певно, ніхто не знає. А зараз я піду, бо й так он той носатий пан щось дуже пильно до мене придивляється. Прощавай. (Виходить.)

Пан Прозка теж підводиться і виходить за М а к о с і є м. Стеся залишається сидіти, схиливши голову на руки.

Л і я (співає тихенько).

Засвічу я свічку, перебреду річку До моєї миленької на одну нічку.

Свічка ясненька, річка бистренька.

Чогось моя миленька сьогодні смутненька...

Все чогось скучає, важенько зітхає...

З буйнесеньким вітром стиха розмовляє:..

Враз чути один за одним кілька пострілів. Стеся схоплюється і біжить до дверей. Сліпа дівчина теж підводиться, злякана.

Стеся. Боже мій! Невже ж... невже ж його спіймали... Ні... ні... цього не може бути... (біжить до дверей) цього не може бути.

IV

Цієї хвилини двері широко розчиняються і ввалюється пан П ш е п ю р-кѳв ський, начальник під’яздової команди, в супроводі пана П а у ш і, двох шерегових, двох капралів і двох або трьох жовні-р і в. Пан Пшепюрковський зараз же розсідається за столом посередині.

Пан Пауша сідає ліворуч, інші становляться навколо.

Пан Пшепюрковський, товстий, червонолиций, самозадоволено-чванливий

поляк.

Стеся відходить праворуч до сліпої дівчини.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Нікого не випускати з корчми. Гей, Янкелю, вина! Та дивись — найкращого.

Корчмар починає метушитися.

Пане Птушинський!

1-й шереговий. Пане коменданте! Пшепюрковський. Патрулі готові?

1-й шереговий. Так, пане коменданте. Пшепюрковський. Ще раз перевірте людей і зараз же відрядіть по одному патрулю на кожні два хутори. Щоб муха не пролетіла. Субординація, пане!

1-й шереговий. Слухаю, пане коменданте! (Віддає шану і виходить.)

Пшепюрковський. Ну, то що ж, вина!

Корчмар подає жбан і чарки.

Корчмар. Осьдечки, ясновельможний пане коменданте. Найкраще бургундське. Кращого немає і в Кракові. Пшепюрковський. Пане Пшездецький!

2-й шереговий. До розказу пана. Пшепюрковський. Зараз .же узнати, чи догнали

цього пшеклентого гайдамаку. Я гадаю, що він мусив дістати добру кулю з нашого берега. Га, що? Субординація, пане! Рушайте мерщій.

2-й шереговий. Слухаю, пане коменданте. (Віддає шану І виходить.)

Пшепюрковський (до Пауші.) Ну що, пане чеснику? Адже ж пан чесник бачить, як ми працюємо. О, в мене добрий звичай на цих гайдамаків. Муха не пролетить. Пан чесник може розповісти у Варшаві, як працює пан Пшепюрковський, товариш хоругви панцирної. А що ж вина! Та що це за чарки, сто дяблів цьому корчмареві! Гей, корчмарю! Що це за чарки ти нам дав? То що в тебе — шинок чи аптека? Хіба ти не знаєш, що тільки в покришку мого кубка ввіходить пляшка вина, а в самий кубок три пляшки! (Скидає Із столу чарки.) Зараз же подай християнські кубки замість цієї аптеки.

Корчмар (підбирає чарки): Зараз, зараз, ясновельможний пане. (Приносить великі кубки.) Чи ви бачили? Пити з таких кубків бургундське вино по червонцю кварта! З такими кубками можна ходити до криниці, а не до бургундського вина.