Драматичні твори

П а у ш а. О, то виходить, пан комендант однаково дужий так на полі Бахуса, як і на полі Марса ²⁹. Рицарський звичай, що й казати. (Нюхає з табакерки І подає Пшепюрковському.) Чи не вгодно? Призволяйтесь, прошу пана.

Пшепюрковський. Дякую. (Хоче взята понюшку, але рука йому так тремтить, що він ніяк не може потрапити в табакерку.) О, до ста дяблів! Здається, і в пана аптека замість табакерки. Ніяк не потрапиш.

П а у ш а (сміється). О, мабуть, чимало кубків вихилив пан на своєму віку, що в нього так тремтять руки.

Пшепюрковський. В кого тремтять руки? В мене? Нехай пан чесник наллє мені повнісінький кубок вина, аж по самі вінця — побачимо тоді, чи розіллю я хоч краплю.

П а у ш а (наливає повний великий кубок). Повнісінький, пане.

Пшепюрковський (бере твердо рукою через стіл кубок, піднімає його вгору). Ну, що! Чи тремтять у мене руки? (Вихиляє відразу кубок.) Маєш.

Корчма р. Ой, лихо. Десять злотих одним проковтом.

Пшепюрковський. Так-то, пане чеснику, як до кубка або до гайдамаків, то не тремтять руки в пана ГІшепюр-ковського. О! В мене такий звичай — коли б’ю, то влучаю (наливає знову кубки), а коли п’ю, то не залишаю.

Корчмар. Що правда, то правда — знов десять злотих...

П ш е п ю р к о з с ь к и й (бере кубок). Певно, що в цьому кубкові менше крапель, ніж тих гайдамаків, що я перебив на Брацлавщині цього літа. Пан чесник знає про мої пригоди. О, в мене такий звичай: пий до дна, коли наливають, і танцюй, коли грають, пильно слухай, коли дзвонять. (Зупиняється.)

П а у ш а (регоче). І тікай, коли гонять. Що ж ви не кінчаєте, пане коменданте? З пісні, кажуть, слова не викинеш. А що — казати правду — траплялося-таки пану товаришеві тікати від тих скажених гайдамаків?

П шепюрковський (відразу вихиляє кубок. Корчмар зітхає). Пану чесникові легко казати, сидячи в Варшаві, нєх би пан сам попробував. (Знов наливає кубок.) А коли б пану чесникові довелося, як, наприклад, мені в Криков-цях, відбиватися від вісімдесяти гайдамаків одразу. Було це, як зараз пам’ятаю, коло греблі. Тільки-що прийшли ми до тієї греблі, аж бачимо, мчить просто на нас ціла ватага гайдамаків,— ну, звичайно, я зараз же скомандував «огню», і мої жовніри розсипалися вздовж греблі, і почалася потіха. (Запалюється.) Піф-паф! Піф-паф! Коні ржуть, гайдамаки кричать, галас, стрілянина, гвалт! Вихопив я шаблю і почав рубати — одного наліво, одного направо, одного наліво, одного направо, коли ж ураз як накинеться на мене аж три гайдамаки одразу. Мармизи, пане,— о! Списи — о! Звичайно, я не розгубився, зараз же уложив одного з пістолі, другого злапав за списа і вже схопився за шаблю, щоб відтяти його голову, коли ж як накинуться на мене перші чотири гайдамаки...

П а у ш а. Як чотири! Адже ж залишався тільки один.

Пшепюрковський. Здається, пана чесника там не було, полічити, скільки там залишилося гайдамаків. Не встиг я прочитати «раіег позіег» ²⁵, як сім шабель звилось над моєю головою. Ну, звичайно, що думати було нічого — при-йшлося помилувати мого гайдамаку, що я тримав за списа, та вчинити шляхетну ретираду. (Вихиляє кубок.) Так ось які бувають пригоди, пане чеснику. Це вам не Варшава. Доводиться і тікати, коли треба, але шляхетно (піднімає пальця), з гонором.

П а у ш а (регоче). Як, помилувати гайдамаку! Адже ж не пан їх тримав, а вони пана.

Пшепюрковський (наливає кубки). Адже ж пан чесник бачить, що я, хвалити бога, живий, а гайдамакам стинають голови в Кодні. Значить, ясно, хто кого тримав. А в мене такий звичай — чи взяв, чи не взяв, аби на моє стало.

Зразу чути ще два постріли.

Пшепюрковський (стурбований). А! Га! Що таке? Може, гайдамаки? Пане Вержбента, зараз же дізнайтесь, що таке.

Капрал виходить.

Стеся (ламає руки). Боже великий! Яка пекельна мука...

Капрал (хутко вбігає, радо). Забили гайдамаку, пане коменданте! В голову — не дише.

Стеся (скрикує). Ах! Остапе, Остапе... Ні, ні, цього не може бути.

П шепюрковський. А! То тут, здається, ціле кубло гайдамацьке. Спільники, жінки лотровські! Зараз же замкнути всі двері! Взяти цю жінку!

Жовніри підходять до Стесі.

Стеся (гнівно відштовхує їх). Геть! Я вас не чіпаю, гвалтівники, душогуби прокляті!

Пшепюрковський. А, то вона ще й комизиться. А нум, пане Птушинський, подивіться, чи є в неї білет.