Драматичні твори

Приятелів. Що робити, що робити, Марусю, я ж тут не при чому. (Розводить руками.) Начальство примушує — циркуляр. Нічого не поробиш — він же не може працювати, ну, значить, треба очистити квартиру,— закон.

М а р у с я. Це неправда! Не може бути такого закону, ви самі не хочете, самі. О, благаю ж вас, змилуйтеся, куди ж нам дітися зимою. Йому ж і виходити не можна, він умре, коли його винести з теплої хати, ви розумієте,— умре. (Плаче.)

Приятелів. Ну, от уже й плакати. Заспокойтесь, сідайте. (Силою сажає її за стіл.) Випийте ось чаю. (Подає їй чашку, вона одштовхує.) Ви ж самі винуваті, Марусю, конеш-но, якби ви... (стишуючи голос) як би ви схотіли, то, може б, я що й придумав... але ж ви й дивитися на мене не хочете... а я вас так кохаю, що аж серце горить...

Маруся плаче.

Слухайте, тут незручно розмовляти. (Схиляється до неї.) Приходьте до мене сьогодні увечері, коли згодитесь на мої умови... то я для вас все зроблю — все. (Обіймає І цілує.) Ластівка, зіронька моя коньячна.

Маруся (зривається на ноги). Геть! Так ось яка ваша правда! Коли в мене батько вмирає, ви нас на вулицю викидаєте, та ще примушуєте, щоб я за його життя честю своєю заплатила! Гвалтівник, душогуб проклятий! І я ще перед ним плакала, благала. То добре ж! Не діждете, щоб я вам покорилась. Зараз же напишу в армію про всі ваші шахрайства з вагонами, з військовим вантажем. Ви думаєте, я нічого не знаю?

Обоє зриваються на ноги.

А! Злякались. Ви думаєте, я не знаю, як ви вагони на другу станцію переправляєте, де ваші приятелі їх з аукціону продають, а гроші вам посилають?

Приятелів. Да ти з глузду з’їхала! Що ти брешеш! Брехня!

Маруся. А! Брехня? Може, хочете, щоб я сказала, на яку станцію?

Пан аж єн ко (хапає її за руку). Та ти що брешеш, суко!

Маруся. Геть! На станцію Чорний тупик.

Обидва кидаються на неї, хапають за руки і затуляють рога.

Пан а ж е н к о. Мовчи. Акторка паршива. Уб’ю!

Маруся. Геть! Пустіть! Кричати буду! (Виривається й утікає.)

Приятелів і Панаженко хвилину дивляться один на одного, пороззявлявши рота, і потім гуцають на стільці, вилупивши очі.

Приятелів. От тобі й маєш. (Сопе, увесь засапавшись.)

Панаженко. Це все ти із своїми ласощами! Теж розпалився, паротяг попсований!

Приятелів (розлючений). Як ти смієш, сволото! Я начальник станції!

Із своїх дверей вбігає схвильований і переляканий Матрьошкін.

Матрьошкін. Ви тут? Біда! Таке лихо, що й тікати нікуди!

Приятелів (зіскакує переляканий). Га! Що таке! Чого ти кричиш, як з ланцюга зірвався. (Сопе.)

Матрьошкін. Еге, зірвався. Тільки-но телефонували зі станції Бестолочь, що до них приїхав уповноважений особого відділу армії... з мандатом півтора аршина..., шукає загинулі 26 вагонів військового вантажу... має право одправлять состави, рббити вийомки, розстрілювати на місці.

Приятелів (сідає приголомшений). Діждались.

Панаженко зривається на ноги.

Матрьошкін (задихаючись). Уже розстріляв начальника станції на Осиноватій, а зараз їде прямо до нас, уже виїхав (ляскає зубами від жаху), через півгодини буде.

Панаженко. Ну, то нехай їде, анахтема, багато він у нас найде. У книгах таке, що сам чорт ноги поламає, не то що...

П р и я т е л і в (зривається). А вагони, два вагони — біля водогону! Я ж тобі казав, щоб ти їх забрав... там же амуніція, одяг.

Панаженко (хмуро). Акт є, що осі перегоріли...

Приятелів (з жахом). Маруська! Розкаже, мерзавка, зрадить! Пропав, погиб, як собака на вокзалі.

Панаженко. Треба її зараз же куди-небудь...

Приятелів. Еге, еге, зараз же куди-небудь заманити, заперти хоч на цей час; ходім зараз же, скоріше, скажемо, що її кличуть, а там хоч у старе депо або... (Ідуть до дверей.) Господи, пронеси тільки цю халепу, то я, то я...

Матрьошкін (переляканий, чіпляється за них). Ка-лавур! Товариші, куди ж ви! Так не можна, він же зараз же приїде. Я теж утечу.

Приятелів (хапає його за комір). Тільки попробуй, мерзото, то я тебе так оперіщу, що за третім семафором гавкнеш. Зараз же іди до апарата і сиди. Укупі крали, укупі відповідатимемо.

Пан а ж е н к о (підносить кулак до його носа). Уб’ю і не писнеш.

Приятел ів( бере його за комір і випихає за двері телеграфу). Сиди.

Обидва хутко виходять.

Пауза.

Тихо увіходить буфетник, прибирає посуд зі столу, позіхає, чухається і меланхолійно колупає в носі.

Нараз чути дзвінки і стук апарата, після чого Матрьошкін із жахом вискакує із своїх дверей, збивши з ніг буфетника, біжить без шапки

на перон.

Матрьошкін. їде! їде! (Убігає.)

Буфетник (присідає і хреститься). Допився.