Драматичні твори

Чути, як на перон влітає поїзд, і тієї ж хвилини розлягається владний і роздратований голос Марка. Буфетник прислухається. Чути, як поїзд мчить далі після звичайних гудків.

Марко (за дверима). Де начальник станції? Як немає? А де ж він? А ти хто? В якій конторі? Чому ж нікого немає на пероні! (Хутко увіходить в залу. Це рішучий на вигляд, ставний, молодий чоловік, у військовій формі, в кожусі, з наганом і в папасі. На гнівному і владному його обличчі часом проступає вираз великої втоми, навіть хворості.)

Слідом за ним ідуть 2 червоноармійці.

Марко (до червоноармійців). Я уповноважений особого відділу другої армії, ось мій мандат. (Виймає і показує великий мандат.) Маю надзвичайні уповноваження щодо розшуку загинулих вагонів з вантажем Червоної Армії. Армія б’ється на фронті з нечуваною відвагою, не маючи ні спочинку, ні зміни, а тим часом різні мерзавці перехоплюють по залізницях вагони з військовим приладдям, із провіантом, одягом, крадуть, ховають, продають. Немає зради гіршої за такого злочинства. Ми мусимо нещадно, без милосердя нищити таких гадів, і я вимагаю вашої допомоги в цьому. Я маю відомості, що на цій залізниці пропало 26 вагонів військового вантажу, ми мусимо їх знайти, ми мусимо повернути нашим бійцям те, що допоможе їм звалити наших ворогів,

і я зроблю це, не зупиняючись ні перед чим. І хоч би мені прийшлося розстріляти безліч мерзавців, я знайду ці вагони, я поїду за ними скрізь, хоч у пекло! Зараз же обшукати всю станцію. Не дурно ж усі поховались, ясно, що тут кубло цих злочинців.

У цю хвилину від перону йде Спринцовка, байдужно посвистуючи й помахуючи ціпком.

Марко (зараз же накочується на нього). А! Ти хто! Зараз же взяти його.

Червоноармійці хапають Спринцовку.

Спринцовка (переляканий). Як! Що? Що таке? Дозвольте?

Марко. Мовчать! Ти хто? Агент для висилання вантажу? Посадіть його на той стілець і шукайте далі.

Червоноармійці садять Спринцовку на стілець і виходять.

Спринцовка. Та нічого подібного. Я хвершал!

Марко. Хвершал? То чого ж ти комедію клеїш?

Спринцовка. Тільки одну комедію, товаришу комісар, а що Наросвіта забороняє, то це тільки так — їй богу, я більш не буду. Це ж у неслужебний час.

Марко. А, більш не будеш,— покажи документ.

Спринцовка (подає документ).

Марко роздивляється.

Слово честі, я тільки одну комедію.

Увіходить нерішуче Хламушка і знов суне до груби.

М арко (помітивши його). Хто це? Ти хто? А, це, певно, якийсь безпритульний...

Хламушка. Дозвольте погрітись, дядінька.

Марко. Грійся, хлопче, коли є де. Але ж ти зовсім босий. Звідки ти? Як тебе звати?

Хламушка. Хлопці звали Хламушкою.

Марко. Хламушка... Яке химерне ім’я. Звідки ж ти?

Хламушка. А я знаю?

Марко. Правда... Ну, то що ж ти тут робиш?

Хламушка. Як що, звісно — чекаю на щуку.

Марко. На яку щуку?

Хламушка. То хіба ж ви не знаєте — на поїзд, на паротяга, що в його на пузі «Щ» написано.

Марко. Ага, це ти, значить, на паротязі їздиш. То ж то ти такий чистий.

Хламушка (береться за щоки). Це в мене загар.

Марко. Добрий «загар»! То куди ж ти їдеш?

Хламушка. Звісно куди — на курорт, на південь. Там десь повинен бути і мій шматочок сонця, ніяк, розумієте, знайти його не можу.

Марко. Чимало ж ти, мабуть, намерзся, хлопче, поки шукав свого шматка сонця... роздягнений, босий. Ех! (Риється в своїй торбині й виймає пару чобіт.) На ось тобі ці чоботи, у мене є другі, а то й сонця не діждеш, бери.

Хламушка (у захваті). От спасибі вам, товаришу! Щоб вам завжди було так тепло, як на паровозі. (Обуває чоботи.) Хай ніхто не одніме у вас вашого сонця! Ура! (Тупотить ногами, схожий у величезних для нього чоботях на «кота в чоботях» )

Сміло в ногу,

На вільну дорогу,

Уверх голова Раз-два!

А тепер рушати можна!

Марко (сміється). Поїдеш?

Хламушка. Ого! Прощавайте поки. Може, ще зустрінемось, то я вам віддячу. У пекло для вас піду, а віддячу. (Вибігає.)

Червоноармійці тягнуть на смерть переляканого Матрьошкін а.

1-й черво ноармієць. Знайшли ще одного, товаришу начальник! В убиральні сховався.

Марко (грізно). А! Ти хто? Начальник станції?

Матрьошкін (ляскаючи зубами). Те-те-т еле-леле. Я теле-те.

Марко. Через вашу станцію проходило 26 вагонів з приладдям і одягом Червоної Армії. Ми їх не одержали. Де вони? Негайно відповідай, а то зараз же всіх розстріляю. Де вагони? Куди ви їх заподіли?

Матрьошкін. Я не знаю... я нічого не знаю. Я теле-теле-гра-фіст.