Драматичні твори

Марко (до Марусі). Ми не забудемо твоєї послуги, дівчино! (Тисне їй руки.) Коли б ти знала, як потрібні там, де б’ються наші брати, як потрібні там усі ті речі, що їх так нахабно крали ці злочинці. Коли непереможна одвага пориває вперед наших бойців, немає сили, щоб зупинити цей порив,— ні злива, ні ледяна вода, ні буря заліза й вогню, що сиплеться над їхніми головами з ворожих гармат... І скільки раз доводилося мені самому, промерзлому й змоклому до нитки, не мати сухої сорочки, щоб зогріти скоцюбле тіло; ганчірки, щоб обернути поранені ноги. Два тижні я товчусь по всій залізниці, як Марко по пеклу, шукаючи наших вагонів... що вкрали ці мерзавці. Два тижні я не роздягався, не вмивався, не спав, два тижні неначе в якійсь маячні проходять передо мною вагони, станції, рейки, безглузда плутанина цифр, паперів, книжок та шахрайських мармиз... Я знайшов і відіслав дванадцять вагонів, і я знайду їх всі, хоч би довелося й поставити дибки всю залізницю та постріляти всіх хижаків! (Задихається і береться за голову.) Але не легка ця справа, дівчино. Я радніший двадцять раз переходити річку під шрапнеллю з обох берегів, ніж шукати правди у цих книжках та справах, що од самого їхнього виду у мене туманіє в голові та кидає то в жар, то в холод... Я й сам не знаю, що зі мною робиться. Ніколи я не почував такої втоми, як зараз. (Береться за голо-ву.)

Маруся. Вам треба одпочити хоч трошки, вигляд у вас зовсім недужий.

Спринцовка. Я ж казав їм, щоб поставити градусник,— не хочуть.

Марко (розлючений). Ти знов із своїм градусником.

Спринцовка тікає.

Увіходять обидва червоноармійці, ведучи Приятелева, Панаженка і Матрьошкін а.

1-й червоноармієць. Привели, товаришу комісар.

Марко (одразу ж напосідає на них). Ти начальник станції? Де 26 вагонів військового вантажу, що йшли через вашу станцію на станцію Чортомлик і далі? Мовчите? Не знаєте? То я вам скажу, мерзавці, драпіжники, шахраї! Про станцію Чорний тупик ви чули?

Приятелів. Пропали...

Пан а ж е н к о. Виказала підла сука...

Марко. Ти, телеграфіст! Зараз же шліть телеграму на станцію Чорний... Чортів... Чортів тупик, що я заарештую всі вагони, що належать армії... Негайно відіслати їх на нашу адресу... (В найсильнішому гніві.) Так ви вже цілі поїзди будете красти та на якісь тупики їх засилати! Та чи є ж на світі кара, якої варта подібна зрада! Так я ж вас самих за Чортів тупик, до всіх чортів виряджу! Зараз же без пересадки, без пощадку. (Він хитається.) Води!

Маруся подає йому склянку. Він пожадливо п’є.

Хвершал... бери перо... пиши... зараз же пиши... наказ... ухвалу... іменем революційної законності я, уповноважений... особого відділу... ухвалив... начальника станції... конторника... всіх розстріляти... присуд негайно виконати, негайно...

Маруся (кидається до нього). Ні, ні! Ви не зробите цього, ви не зробите цього, змилуйтеся, не треба... почекайте!

Марко (відштовхує її). Геть! Зараз же всіх. (Він хитається. Хапається на стіл.) Зараз же всіх... Чортів тупик. Га, Чортів... Чортомлик... яка це станція... Три тузи, Плутанина, Осиновата... наші номери 0869, 0174, 0031, я все... я все пам’ятаю, стережіться мене дурити. Я вас виведу на чисту воду — все зруйную, а свого доб’юсь, тільки ось голова чужа... але я знайду... я все знайду! (Падає на стілець.) Води!..

Урядовці з надією перезираються. Загальний рух. Спринцовка зривається з місця і кидається до Марусі.

У ту ж хвилину увіходять лікар Левкоїв, а за ним Хламушка, що зупиняється осторонь, дивлячися, що тут діється.

Хламушка. Прогнав проклятий кондуктор, доведеться другої щуки чекати... Товаришу... Що це з ним таке!

Л е в к о ї в (до Спринцовки). А ти тут, каналья! Ти чого тут вештаєшся, знов палати покинув!

Спринцовка (радо кидається до нього). Ради бога, доктор, тут така оказія, розумієте, товариш комісар занедужав, подібно, що сипняк, а я хотів помацати їхню селе-зьонку, не дають, сердяться.

Марко (майже непритомний). Ну, то що ж наказ! Негайно всіх розстріляти...

Левкоїв (озирається, здивований). Та в чому ж тут справа? (Підходить до Марка.) Що з вами, товаришу?

Марко, (зривається і знов падає). Чортів тупик! Зараз же їду на Чортів тупик! Хоч у саме пекло, а я знайду мої вагони!

Левкоїв (кладе йому руку на чоло, а потім розстібає і сорочку). Еге, товаришу, да у вас сипняк — справжнісінький,— ф’ю.

Маруся (скрикує). Ах!

Спринцовка (в захваті підскакує з градусником). Я ж казав! Можна поставити, докторе?

Марко [ще раз силкується підвестись). Ти знов, каналья. Я тобі як поставлю цього... (Падає.)