Читаем Драматичні твори полностью

Драматичні твори

Спринцовка. Слухаю-с. (Іде до дверей, не повертаючись, проте, спиною до Марка.) Семінут. (Виходить і зараз же вертається з папером.)

Марко (що стежив пильно за цим, підводиться). Пиши... станція Проскурів ⁴.. Особоуповноваженому Четвертої армії... Білобородову... заслаб на сипняк... лежу в лазареті станція Плутанина... крапка... (Падає на подушки.) Вагони... знайшов... крапка... Негайно відрядіть чоловіка станцію... Чортів тупик... заарештувати... Марк...

Спринцовка увесь час пише.

Левкоїв. Ну, ось, бачите, написали. Заспокойтесь.

Марко, Зараз же... надіслати... Ось... гроші в гаманці... (Мацає на столику, але знесилений падає.)

Левкоїв. Нічого, нічого, не турбуйтеся, я надішлю сам... потім порахуємось. (Бере від Спринцовки аркуш і ховає в кишеню.) Зараз же надішлю. (Про себе.) На гвіздок у клозеті.

Марко. Зараз же надіслати... Станція Чортів... Чортів... ту... тупик... Заслаб... на сипняк... всіх роз... розстріляти... ти... негайно... (Важко дихає.)

Левкоїв (кладе руку на чоло Маркове і хитає головою). Ось вона людська доля — хотів інших на той світ відряджати, а тепер, чого доброго, і сам туди потрапить.

Спринцовка (розв'язно). Звісно-с, «что наша жизнь» — игра-с: сьогодні ти, а завтра я-с.

Левкоїв. А ти, дурак, не філософствуй, дивись краще, щоб цукру нібито миші не їли. Цілий день, каналья, чай п’єш, так хоч на базар не тягни — дивись.

Спринцовка. Я... я... здається, нічого...

Левкоїв (знов кладе руку на чоло Маркове). Здається, заснув, ну, то нічого — мужик здоровий — видержить, і камфори не треба. А проте у нас і немає її. Ну, поки нехай лежить, я завтра подивлюсь. їсти давай все, а проте у нас і так нічого немає. Ну, то я іду. Дивись же. (Виходить,)

Сутеніє.

Спринцовка (наливає з крана нової води в чайник, ставить на керосинку й розпалює). Ще й цукру не руш. Дивись, який розумний. Щоб при такому анахтемському житті та й чаю не випити. Але що чай? Приятелів обіцяв коньяку принести на радощах — нехай тільки машина закипить, такого пуншу устругнемо, що ну. (Запалює світло, потім бере флейту і виграє марш.)

Маркд кидається в нестямі та стогне.

Марко (в маячні). Ну, то що ж... телеграму... де ж поїзд... чому не подають поїзда... де машиніст...

За дверима гомін, потім ввалюють підпилі Приятелів, Панаженко й Матрьошкін з пляшками в руках.

Приятелів. Га-га-га! Осьде він! Семафор відкритий? Станція Плутанина, поїзд стоїть три хвилини — дзелень, дзелень, дзелень.

Усі троє.

Дінь-день-дін, дон-дон-дон,

Станція Плутанина.

Не розплутає її Ніяка людина.

Спринцовка. Завітайте, завітайте, товариші, дуже радий. А я вже і пару розвів — зараз їхати можна.

Усі сідають у глибині сцени за невеликим лазаретним столом.

Приятелів. Машиніст справний, діло знаєш.

Матрьошкін. А де ж той антихрист — людожер той проклятий?

Пан а же н ко. Ще не пропав, анахтема?

Приятелів. Не пропав, то пропаде, сипняк своє діло зна, ха-ха! Як розведе пару та піддасть жару, то живо до пекла довезе.

Матрьошкін. Що він, як, угомонився? (Поглядає здалека.)

Спринцовка. Де там угомонився.. Як швиргоне в мене оцим чайником з окропом, то ледве втік, з нагана почав стріляти, та добре, що ми раніш кулі повиймали.

П р и я т е л і в. Та ну! Ну й завзятий ке чорт, я сам такий був молодим. Мабуть, і випити був не дурень.

Панаженко. Царство небесне покійничку, хо-хо.

Марко (в маячні). Негайно... всіх... негайно... всіх... розстріляю...

М а т р ь о ш к і н. Чи ви чули? Ну й анахтема. Ще не забув.

Марко (в маячні). Ну, то що ж телеграму? Чому не відсилають телеграми?.. Де телеграфіст? Я йому покажу, як не виконувати моїх... наказів...

Приятелів (регоче). Чуєш, Матрьошкін, до тебе добрався.

Матрьошкін (відступає за стіл). А чого ж... чо... чого ж йому треба...

Усі. Злякався, Матрьошкін, злякався!

Матрьошкін. Нічого не злякався, адже ж він шалений, біс його знає, ще стріляти почне.

Всі регочуть і дратують Матрьошкіна.

Спринцовка. Це він звелів написати телеграму до своєї частини, щоб усіх заарештувати і таке інше.

Приятелів (стурбований). Да ну! Та як же ти смів!