Читаем Драматичні твори полностью

Ти бачиш... гостробокі скелі стримлять одна на одній, нависаючи важким склепом... червоні відблиски блимають з тріщин скелі... а посередині — якесь провалля, як чорна безодня... Ні... ні, не безодня... дивись... це брама нависла, глибока брама, а за нею ворота... важкі залізні ворота... вони зачинені... і здається, немає сили, щоб відхилила їх хоч на маленьку щілину... так... так, це вона, ця проклята станція, на яку загнали мої вагони... Чортів тупик... вони там, за цією залізною брамою... Але ж ні! Не буде цього! Я піду туди, я розіб’ю залізні ворота моєю груддю... я верну мої’ вагони, хоча б ціле пекло піднялося на мене з своїм вогнем!.. (Падає знесилений.) Я їду... я їду... я вернув їх... мої вагони...

Темрява.

Завіса.

Наступає негайно після другої.

Коли проясняє темрява, що настала в кінці другої дії, видно станцію «Чортів тупик». Навислі гостробокі скелі мостяться на задньому планові, утворюючи хмурий фон. Праворуч на другому плані — провалля в вигляді дикої арки, в глибині якої величезні залізні зачинені ворота. Ліворуч — на фоні скель гранітова платформа, вздовж якої ряд дверей та віконець звичайного станційного вигляду — з написами: «Каса», «Телеграф»; біля телеграфу величенька рамка з чорною дошкою-екраном. Понад віконцями на решітному тлі вогненними літерами світиться назва станції «Чортів тупик». Посередині — круглі, теж освітлені дзигарі з цифрою 13 замість 12. Праворуч, ближче до авансцени, ще одне віконце з написом «Довідки й реєстрація» та з аншлагом великими чорними літерами: «Просять не турбувати довідками про надію: надій нема і не буде». Уздовж стін ліворуч сидить коло своїх речей кілька смутних постатей. На стінах ще два великих аншлаги: «Звідси поїзди не йдуть ніколи, ніде» і «Звідси немає шляхів ні назад, ні вперед». Перед підняттям завіси чути короткий, але страшенний гуркіт та дзвін, змішані з виттям неначе сирени. Зліва на кін вбігає Марко, так само зодягнений, як і в другій дії,— в штанях і в одній сорочці, тягнучи за руку переляканого Спринцовку, що опинається.

Марко. Ага! Ти бачиш, ми приїхали. Бачиш. (Зупиняється й читає: «Чортів тупик».) Я казав, що діпнуся свого.

Спринцовка. Ради бога, пустіть, мені ж треба додому... в лазарет-с.

Марко. Ні, брате, тепер — ау! (Тягне його за руку і обходить перон, до всього придивляючись.) Яка химерна станція... Каса... Телеграф... Довідки... (Читає:) «Просять не турбувати довідками про надію: надій нема і не буде». Гм, який химерний напис... (Читає другий аншлаг:) «Звідси поїзди не йдуть ніколи, ніде». Ще краще! Яка ж це в біса станція, коли звідси поїзди не йдуть, хороше діло. (Знов читає:) «Звідси немає шляхів ні назад, ні вперед»... От історія... (Зупиняється збентежений.) Як же це так?

Спринцовка (з жахом). Калавур! Ось так потрапили, нічого сказати! Добра станція! Я так не можу... мені треба додому. У мене живіт болить...

Марко. Гей! Де начальник станції? Ага, здається, іде. Проте, яка химерна форма. А мармиза ще краща.

Підходить начальник станції — химерна постать у чорному в обхват строї з червоними гудзиками в червоній з золотом кашкетці. Потворна фізіономія з довгим носом.

Марко (накочується на нього). Ти начальник станції? Я уповноважений особого відділу армії.

Начстанції (байдуже). Ну, так що ж...

Спринцовка (полохливо ховається за Марка). Калавур!

Марко. Гей товаришу! У вас горить. (Дмухає йому на ніс.) Ф-фу, ф-фу... (Ніс гасне.)

Начстанції (береться за ніс.) Нічого... це так...

Марко. Я маю відомості, що на цій станції застряли 26 'вагонів військового одягу та амуніції, вимагаю негайно відіслати їх на станцію Проскуров.

Нач станції (хмуро). Покажи накладну. (Ніс знову загоряється з усіх кутків зловіще.) Покажи накладну...

Спринцовка (полохливо озирається). Ой! Пропали, загибли... кінець.

Марко (лізе в кишеню штанів). Вкрали! Так і є, вкрали! Нема накладних, вкрали.

З усіх кутків: «Ха-ха-ха, вкрали!»

Марко (розлючений). Зараз же покажи вагони! (Хапає начстанції за барки, але відскакує, відштовхнутий.) А! То ти ще штовхатись! (Виймає наган і стріляє двічі в нього.)

Начстанції (виймає спокійно одну кулю з вуха і кидає її на підлогу, а другу з грудей і теж кидає). Казенної одежі псувати не полатається... штрахва платитимеш...

З кутків: «Штраф... штраф... у-у-у...»

Марко (розлючений). Добре ж. Я зараз же приведу товаришів і заарештую тебе і все твоє бісове кубло. Коли йде черговий поїзд?

Начстанції (глухо, хмуро). Звідси поїзди не йдуть ніколи, ніде.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература